Читати книгу - "Пробудження Левіафана"

вас не вдасться. Та все ж вам зручно? Ми виділили вам два номери, вони майже однакові, тільки в іншому дві спальні. Я не був упевнений, як ви, гм, проводите ніч, – Фред почувався дещо незручно.

– Не хвилюйтесь, бос, ви можете розташуватись зі мною, – Амос підморгнув Наомі. Жінка ледь помітно посміхнулась:

– Добре, Фреде, ми вже не безхатьки. А тепер дайте відповідь на капітанові питання.

Той кивнув, піднявся і прочистив горло. Схоже було, що він збирається з думками. Коли нарешті заговорив, звична маска впала. Його голос був твердим і владним.

– Війна між Марсом і Поясом – це самогубство. Навіть якщо кожен буксир у Поясі буде озброєно, ми не зможемо покінчити з марсіянським флотом. Декілька ми прикінчимо за допомогою хитрощів та самозгубних атак. Марс може відчути потребу завдати ядерного удару по якійсь з наших станцій, просто аби довести свою точку зору. У відповідь ми причепимо хімічні двигуни до декількох сотень скель завбільшки з ліжко і влаштуємо армагедон марсіянським купольним містам.

Джонсон зупинився, наче підшукував підходящі слова, потім знову всівся на стілець.

– Але всі, хто закликає до війни, це ігнорують. Це ж мов слон у лавці посуду. Усі, хто живуть не на космічних кораблях, є потенційно вразливими. Тихо, Ерос, Паллас, Церера. Станції не можуть ухилитися від ракет. І через те, що усі громадяни ворога живуть внизу гравітаційного колодязя, нам не потрібно буде навіть точно прицілюватись. Ейнштейн був правий. Наступна війна вестиметься камінням. Тільки наше каміння може перетворити поверхню Марса на розплавлене море.

– На разі обидві сторони грають чесно і стріляють лише по кораблям. Дуже по-джентельменськи. Але рано чи пізно одна сторона чи інша буде вимушена зробити щось відчайдушне.

Голден подався вперед, гладка поверхня його скафандра зі смішним звуком потерлась по оббивці дивану. Ніхто не засміявся.

– Я згодний. Як це стосується нас?

– Вже забагато крові пролилося, – відповів Джонсон.

«Шед». Джим скривився від згадки про загиблого медика, але нічого не сказав.

– «Кентербері», – продовжував Фред, – «Доннаджер». Люди не зможуть забути про ці судна і тисячі безневинних жертв.

– Схоже на те, босе, що ти щойно викреслив два варіанти, – докинув Алекс, – ні війни, ні миру.

Фред продовжив:

– Є й третя альтернатива. Цивілізоване суспільство винайшло інший варіант вирішення подібних справ. Кримінальний суд.

– Ви що, бляха, серйозно? – вигукнув Амос. – І як ви доставите в суд кляті марсіянські кораблі-невидимці? Чи ми будемо опитувати ці стелси щодо їхнього місцезнаходження? Декілька разів перевіряти алібі?

Фред підняв руку:

– Не думайте про знищення «Кентербері» як про акт війни. Це був злочин. Прямо зараз люди занадто збуджені. Але згодом емоції пригаснуть і голови охолонуть. Обидві сторони побачать, до чого йде, і шукатимуть інших шляхів вирішення конфлікту. З’явиться вікно, і ті, хто більш адекватні, зможуть розслідувати події, обговорювати юрисдикцію і покласти провину на партію чи партії, з якими погодяться обидві сторони. Суд. Це єдиний вихід, який не передбачає мільйонних жертв і колапсу людської інфраструктури.

Голден знизав плечима, жест був ледь помітний у важкому скафандрі.

– Тож це дійде до суду. Але ви на мої питання так і не відповіли.

Джонсон вказав на Джима, а потім, обертаючись, і на кожного з членів команди.

– Ви мій туз в рукаві. Ви четверо – єдині живі свідки знищення ОБОХ бортів. Коли дійде до суду, мені потрібні ви і ваш вклад. Я маю певний вплив через власні політичні контакти, але ви можете надати мені місце за столом переговорів. Це буде абсолютно новий набір договорів між Поясом і внутрішніми планетами. Ми за місяці можемо втілити те, про що я мріяв десятиліттями.

– І ви бажаєте використати нашу вагу як свідків, аби прискорити процес просування цих документів у тому вигляді, у якому вони вам потрібні, – уточнив Голден.

– Так. І я хотів би надати вам захист, прихисток і можливість перебування на моїй станції так довго, як це буде потрібно для справи.

Голден глибоко вдихнув, потім підвівся і почав розстібати свого костюма:

– Ну добре. Це настільки егоїстично, що я повірю. Давайте вже поселятися.

* * *

Наомі співала караоке. Сама думка про це ламала Джиму мізки. Наомі. Караоке. Навіть якщо узяти до уваги всі події, що відбулися з ними за останній місяць, Наомі на сцені з мікрофоном в одній руці і чимось схожим на мартіні кольору фуксії в іншій, волаюча під злий белтер-панк від Молдер Філтерс була найчудасійнішою річчю, яку він коли-небудь бачив. Вона закінчила під поодинокі аплодисменти і навіть слабенький свист і похитуючись зійшла зі сцени, аби вмоститися на дивані навпроти Джима. Взяла бокал, вильопнувши добрячу половину на стіл, а іншу влила в себе за один раз.

– Ну, типу як? – запитала старпом, жестом попрохавши бармена повторити.

– Жахливо, – сказав правду Голден.

– Ні, справді?

– Це справді було одне з найжахливіших виконань однієї з найжахливіших пісень, яку я коли-небудь чув.

Жінка похитала головою і роздратовано фиркнула у відповідь. Темне волосся впало на обличчя і не давало випити ще одне яскраве мартіні, яке щойно приніс бармен. Зрештою, вона схопила його в жменю і так тримала над головою, поки пила.

– Ти нічого не зрозумів, – пояснила вона, – це МАЛО БУТИ жахливо. В цьому фішка.

– Ну, тоді це найкраща версія цієї пісні.

– Зрозуміліше не буває. А де Амос з Алексом?

– Амос зняв, і я в цьому абсолютно впевнений, найдорожчу шльондру, яку я тільки бачив. Алекс позаду, грає в дартс. Він декларує перевагу марсіянських гравців. Я вважаю, що його заб'ють і викинуть зі шлюзу.

Наступний співак вже був на сцені і наспівував якийсь із в'єтнамських безумовних хітів. Наомі недовго дивилася на того співака, тоді мовила:

– Може, нам варт піти і його врятувати.

– Кого?

– Алекса. Чому Амосу потрібна допомога?

– Тому що я цілком впевнений, що він сказав цій дорогій шльондрі, що за все платить Фред.

– Давай складемо рятувальну партію, ми можемо врятувати їх обох, – сказала Наомі, допиваючи залишок коктейлю. – Це значить, мені потрібне ще рятувальне паливо.

Вона було знову хотіла помахати бармену, але Голден узяв її за руку і притримав на столі:

– Нам би краще узяти паузу.

Спалах гніву, такий самий потужний, як і швидкоплинний, майнув на її обличчі. Вона