Читати книгу - "Зрада. Двічі в одну річку, Соломія Лісневська"

- Дякую, що ти допомогаєш, - його голос був тихим, як шелест осіннього листя. Він не дивився мені в очі. 

Я не знала, що сказати. Усе всередині мене розривалося. Я не могла зрозуміти, як бути з ним. Занадто багато болю, занадто багато розчарувань.

- Ти робиш для нас більше, ніж я коли-небудь міг просити, - продовжував він, його голос був втомленим. - Я знаю, що не заслуговую на це. Знаю, що зрадив тебе. Але без тебе я б не зміг... не зміг би піклуватися про нього.

Він подивився на дитину, і на мить я побачила, як його очі наповнилися сльозами. Ця людина, яка колись була такою сильною і впевненою, тепер була зруйнована. І це було боляче.

- Ти все ще кохаєш її? - запитала я раптово, перш ніж змогла зупинити себе.

Ігор підняв на мене погляд, його очі блищали.

- Ні, - відповів він, голос був сповнений жалю. - Я любив тільки тебе, Інно. Завжди любив тільки тебе. Я був дурнем, що не побачив цього раніше. Хить…Пристрасть, бажання відчути себе молодим. Я не знаю що це…але я кожен день думав про тебе. 

Його слова проникли в моє серце, як ніж, розриваючи його на частини. Усе це було занадто складно. Занадто боляче. Але я не знала, чи говорить він правду. І це робило все ще гірше.

***

Ми сиділи навпроти одне одного, і тиша між нами була оглушливою. Я не могла більше це виносити. Я не знала, що робити. Усередині мене точилася запекла боротьба: обов'язок перед Артемом, перед новим життям, яке я мала почати, проти чистої, неприборканої пристрасті й любові, яку я все ще відчувала до Ігоря.

- Я все ще дуже люблю тебе, - раптом сказав він, його голос був сповнений рішучості.

Ці слова, наче вирок, луною віддавалися в моїй голові. Я намагалася придушити почуття, які все ще кипіли всередині. Але вони знову вирвалися назовні.

- Я не можу... - прошепотіла я. - Я не можу знову довіряти тобі.

Ігор нахилився ближче, його рука обережно торкнулася моєї. У цей момент я відчула, як стіни, які я так старанно будувала, руйнуються. Моє серце стиснулося, і сльози почали котитися по щоках.

- Я знаю, що зруйнував усе, - сказав він. - Але я не можу жити без тебе.

Я не могла відповісти. Просто не могла. Моє серце билося, як скажене. Усе всередині мене було переповнене болем, пристрастю, жалем. 

Ці слова, які я так довго чекала почути, тепер здавалися ножем у спину. Я дивилася на Ігоря і розуміла, що все, що я думала про своє нове життя з Артемом, тепер перетворилося на пил. Усе, чого я намагалася досягти, здавалося неважливим.

Я не знала, що робити. Моє життя висіло на волосині.

- Але… я тепер не впевнена що мені це потрібно, Ігоре. Я не впевнена, що я тебе доси люблю. Я збиралась заміж…за Артема. І твоє повернення врад чи щось змінить. 

Він зблід…Але нічого не сказав, відійшов до вікна і закурив. 

- Тут мала дитина. Вийди на балкон! 

Жбурнув сигарету у вікно та пішов з кухні. А потім і з дому. В цей час заплакав малюк і я пішла до нього.