Читати книгу - "Заповіти"

трояндовим кущем, проковтнувши всі пігулки, які знайдуть у домі.

— Дякую, — мовила Тітка Ліз. — Було б так прикро…

— Втратити її? Ви про це?

— Так.

Вона була м’якосерда, саме тому її й призначили на складання букетів і всіляке таке. У колишньому житті вона була професоркою французької літератури вісімнадцятого століття, дореволюційної епохи. Викладання дошлюбної підготовки в «Коралах» — найближчий аналог салону, який вона коли-небудь матиме.

Я намагаюся пропонувати заняття відповідно до кваліфікації. Так краще, а я завзято пропагую краще. За браком найкращого.

Так ми тепер і живемо.

Тож я мусила втрутитися у справу цієї дівчини, Беки. Мені завжди корисно від початку виявляти особисту зацікавленість, коли ці дівчата-самогубки заявляють, що хочуть до нас приєднатися.

Тітка Ліз привела її до мого кабінету: худа, гарненька на витончений лад, великі блискучі очі, пов’язка на лівому зап’ястку. Вона досі була вбрана у зелений одяг майбутньої нареченої.

— Заходь, — звернулася я до неї. — Я не кусаюся.

Дівчина здригнулася, наче сумнівалася в цьому.

— Можеш узяти цей стілець, Тітка Ліз буде поряд із тобою.

Вона нерішуче присіла, скромно звівши коліна, склавши на них руки. Недовірливо дивилася на мене.

— Тож ти хочеш стати Тіткою, — почала я. Вона кивнула. — Це привілей, не право. Гадаю, це тобі зрозуміло. І це не винагорода за твою дурну спробу обірвати власне життя. То була помилка і образа Бога. Я впевнена, що це не повториться, якщо ми приймемо тебе.

Вона хитає головою, з’являється сльоза, яку вона не витирає. Чи то показна сльоза, спроба мене вразити?

Я попросила Тітку Ліз зачекати в коридорі. Тоді почала балаканину: Бека отримала другий шанс на життя, але ми обидві маємо бути впевнені, що це правильний для неї шлях, бо ж життя Тітки годиться не для всіх. Вона мусить пообіцяти, що слухатиметься наказів старших, мусить вдатися до непростого навчання і виконуватиме повсякденну роботу, яку їй доручать; щовечора й щоранку вона мусить молитися, щоби Бог її настановив. Тоді, через шість місяців, якщо це справді її вибір і якщо нас задовольнить її прогрес, вона складе присягу в Ардуа-холі, зречеться інших можливих шляхів і навіть тоді буде всього лише Тіткою-Претенденткою, до вдалого завершення закордонної місії Перлової Діви — ще кілька років. Чи готова вона на все це?

— О, так! — сказала Бека.

Вона така вдячна! Готова зробити все, чого від неї вимагають. Ми врятували її від… від… Вона запнулася, зашарілася.

— Дитя моє, з тобою раніше сталося нещастя? — запитала я. — Щось, пов’язане з чоловіками?

— Я не хочу про це говорити. — Вона зблідла ще сильніше.

— Боїшся покарання? — Кивок. — Мені можна сказати. Я чула чимало неприємних історій. І справді розумію дещо з того, що ти пережила.

Та вона все одно відмовлялася, і я не тиснула на неї.

— Божі млини повільно мелють, — зауважила я. — Але надзвичайно дрібно.

— Перепрошую?

Бека була збентежена.

— Я маю на увазі: хто б то не був, з часом він дістане покарання за свою поведінку. Не думай про це. Тут, з нами, ти будеш у безпеці. Він більше ніколи не потурбує тебе. — Ми, Тітки, діємо в таких випадках непомітно, але все ж діємо. — Що ж, сподіваюся, ти доведеш, що гідна моєї довіри.

— О, так, — відповіла дівчина. — Я буду гідна.

Усі вони спочатку такі — розм’яклі від полегшення, жалюгідні від страху, розпростерті. Звісно, з часом це може змінитися: були в нас і ренегатки, і вислизання з будівлі до нерозумних Ромео, були втечі з непослуху. Такі історії зазвичай невесело закінчуються.

— Тітка Ліз проведе тебе й видасть нову форму, — мовила я. — Завтра буде твій перший урок читання, почнеш учити наші правила. Але маєш обрати собі нове ім’я зі списку варіантів. Тепер іди. Завтра буде перший день решти твого життя.

Я говорила якомога бадьоріше.

— Безмежно дякую вам, Тітко Лідіє! — вигукнула Бека. Очі її аж світилися. — Я така вдячна!

Я холодно всміхнулася.

— Рада це чути, — сказала і була насправді рада. Я ціную вдячність, люблю зберігати її на чорний день. Ніколи не знаєш, коли вона може стати в пригоді.

Подумала про те, що кличуть багатьох, та мало кого обирають. Хоча для Ардуа-холу це було неправдою: мало кому з покликаних відмовляли. Авжеж, Беку ми мали залишити. Це була зламана квітка, та за належного догляду вона розцвіте.

— Зачиниш за собою двері.

Вона майже вилетіла з кімнати. Яка ж молода, яка жвава! Яка зворушливо невинна. Чи була я колись такою? Не могла пригадати.

XIV. АРДУА-ХОЛ

Розшифрування показань свідка 369А

35

Після того як Бека розрізала собі руку ножицями, залила кров’ю білі хризантеми й поїхала до лікарні, я за неї дуже хвилювалася: чи вона оклигає, чи її покарають? Але осінь, а за нею й зима настали й спливли, а звістки від неї так і не було. Навіть наші Марфи нічого не чули про те, що могло з нею статися.

Шунаміт сказала, що Бека просто намагалася таким чином привернути до себе увагу. Я не погодилася, і, боюся, це спричинило холодок між нами протягом решти навчання.

Настала весна, і Тітка Габбана повідомила, що Тітки обрали трьох кандидатів на розгляд Поли й Командора Кайла. Вона відвідала наш дім, показала їхні знімки, зачитала зі свого записника їхні біографії й кваліфікацію, а Пола з Командором Кайлом слухали і кивали. На цьому етапі я мала роздивитися світлини й послухати, але сказати нічого не могла. У мене був тиждень на роздуми, і Тітка Габбана запевнила, що мої бажання, звісно ж, буде взято до уваги. На це Пола всміхнулася:

— Авжеж!

Я промовчала.

Першим кандидатом був Командор, навіть старший за Командора Кайла. У нього був червоний ніс, трохи лупаті очі — Тітка Габбана сказала, що це ознака сильної особистості, людини, яка буде надійним захисником і підтримкою для Дружини. Він мав білу бороду і начебто обвислі щоки під нею, а може, й друге підборіддя — складки шкіри. Був одним із перших Синів Якова, а отже, був винятково побожний і важливий для раннього етапу становлення Республіки Гілеад. Насправді подейкували, що він входив до групи, яка стояла за нападом на морально прогнилий Конгрес колишніх Сполучених Штатів. У нього вже було кілька Дружин (на жаль, вони померли), і до нього були приписані п’ять Служниць, але дітей він поки що не мав.

Його звали Командор Джадд, хоча я не певна, чи із цієї інформації буде якась користь, якщо ви захочете встановити його справжню особистість, оскільки провідні Сини