Читати книгу - "Амулет стихій , Анна Стоун"

Розділ 10. Неприємності

Перестрибнувши через кілька сходинок, Лера прочинила дерев'яні двері. Кабінет заклинань знаходився в одній із веж замку.

Одразу біля дверей стояло кілька скляних стелажів. На кожній полиці лежали різноманітні магічні артефакти та всілякі старовинні речі. На одній із полиць було багато нагород: кубків та орденів. Разом стелажі утворювали невеликий коридор. 

З цікавістю розглядаючи кожен експонат, дівчинка й не помітила, як ззаду нечутно підійшов Мерлін.

— Добрий день. Я хотіла поговорити! Мерлін, розкажи мені, будь ласка, про батьків. Адже ти їх добре знав. У тебе є їхні фотографії? — Лера була сповнена надії нарешті дізнатися про все, а тому не стала зволікати.

Чарівник здивовано підняв брову. Було видно, що це зовсім не те що він сподівався почути.

— Фотографій немає. Вони зникли разом із будинком. Тобі бабуся не розповідала?

Плечі дівчинки опустилися.

— Вона не любить цієї теми. Я знаю, що у неї з моєю мамою був конфлікт. І вона вдає, що її не існувало. Я знаю лише, як їх звуть. Але вже не впевнена навіть у цьому... — дівчинка задумалася, згадавши, як бабуся постійно плутала факти з її дитинства.

— Їх звали Рада та Альбрехт. — відповів Мерлін. Дівчинка кивнула. — Вони… Лера, мені важко згадувати. Вони загинули на моїх очах.

Чоловік відвів погляд. На кілька хвилин у класі зависла тиша. Побачивши, як змінилося обличчя дядька, Лера побоялася питати далі. Але то були її батьки, їй треба знати.

— Що з ними сталося?

— Їх вбили… Навіть могили не лишилося. Вони просто розчинилися у повітрі.

Лера відкрила рота, щоб поставити нове запитання, але осіклася — попередня відповідь привела її в жах. Їй раптом здалося, що вона не готова до подробиць.

— Що зараз із людиною, яка це зробила? — її голос здригнувся.

— Нічого. Він надто впливовий. І це були наші особисті рахунки. Ми вже давно ворогували. — побачивши, як зблідло обличчя дівчинки, Мерлін поспішив її заспокоїти. — Не хвилюйся. Тебе він не дістане. Я про це подбав.

Наступної хвилини пролунав дзвінок, і в класі з'явилися перші студенти. Спустошена від почутого, Лера пішла до своєї парти. Продовжувати далі розмову не було змоги. Та їй не дуже цього хотілося. Раптом те, що вона дізнається, буде ще страшнішим?!

— Щось трапилося? — гукнула її Уляна. — Чого ти така бліда?

Лера здригнулася, не помітивши, як підійшла Уляна. Піднявши очі, вона зустрілася поглядом із Мерліном і похитала головою. У ньому читався жаль.

— Все добре. Не виспалася. — Лера не стала жартувати, тому що знала, що подруга відразу все зрозуміє. А це загрожує розпитуваннями. — Пів ночі вивчала стелю.

Задовольнившись відповіддю, Уляна  дістала з сумки чарівну паличку, підручник, і здається зовсім забула про Леру на якийсь час. Її більше хвилювала людина, яка стояла біля викладацького столу. Дівчинку трохи трусило від надлишку емоцій. Подивившись на подругу, Лера посміхнулася, на якийсь час викинувши з голови неприємну розмову.

— Доброго ранку. Мене звуть професор Мерлін. Я викладатиму у вас заклинання протягом усіх років навчання. — обігнувши стіл, чоловік зупинився перед студентами. — На моєму предметі у вас буде здебільшого практика! І для початку я хочу дізнатися: може, хтось із вас уже володіє якимись заклинаннями?

Підняло руки десять осіб із тридцяти. Більшість із них знали два — три простих заклинання. Лера похмуро подивилася на щасливчиків, для яких навчання не стане чимось складним. Серед них були Ліза, Соня і та блондинка з Флурмстея — Аліна, начебто.

Першим заклинанням першокурсників стало вентеретто. З його допомогою можна піднімати у повітря різні предмети, вагою до двадцяти кілограмів. Взявши зі столу чарівну паличку, Мерлін продемонстрував принцип його дії — підняв невелику дерев'яну статуетку у повітря.

За цим була практика: довга, нудна і в основному безрезультатна. Для більшості.

Лера кинула цю справу на десятій хвилині. У неї виникло стійке бажання зламати чарівну паличку та повернутися додому. Ну, яка з неї чарівниця, якщо вона навіть не може нічого відірвати від землі? На дядька при цьому Лера намагалася не дивитись. На щастя, він її не чіпав, коли почав викликати студентів.

Першим щасливчиком став Златарев Андрій. Щоправда, він себе таким не вважав. Хлопчик дуже хвилювався через те що на нього дивляться, і він не зможе нічого повторити. Перед цим його ручка піднялася над партою на чотири сантиметри!

— Спробуйте підняти в повітря цю статуетку. Зосередьтеся на предметі та вимовте заклинання: «Вентеретто!». — невелика пластикова статуетка гнома піднялася над столом на пів метра. Як тільки Мерлін припинив дію заклинання, вона впала назад на стіл. — Тепер ви!

Всі погляди були прикуті до фігурки. Андрію здалося, що вона навіть додала у вазі, коли він промовив заклинання. Цей чортів гном спочатку взагалі відмовився підійматися, а потім раптом перекинувся у повітрі та впав на бік. І так кілька разів.

— Чудово! Для першого разу дуже і дуже непогано! Марлет! — Мерлін підбадьорливо поплескав Андрія по плечу, а потім повернувся до решти. — Хто наступний хоче отримати оцінку?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍