Читати книгу - "Подих. Моя Міішель., Євгенія Чернюх"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Так не чесно...
Він так тихо підкрався, що від несподіванки я сіпнулася, зробивши із себе Джокера. Вдаривши його ліктем у груди взялася витирати помаду з обличчя.
- Просто ти мене бачила голим вже тричі... А я тебе тільки раз. – протягнув лелійним голосочком. Та я не вірила, що він ось так просто пробачить мені жарт із трусами. – А борги необхідно віддавати. – нахилився до вуха. – Наприклад сьогодні. Ввечері.
Цією фразою він пробив дно. Більш за все я не переносила низькопробних вульгарних підкатів. І жартів. Вони викликали в мене огиду. А сама людина – відразу.
Різко розвернувшись, я відштовхнула його від себе змірявши зневажливим поглядом. Хлопець відступив явно не розуміючи такої реакції.
- Я що тобі якась дворова дівка?!
- Я... – стушувався не знаючи куди діти руки.
- Хто дав тобі право так зі мною розмовляти? – тепер наступала я. – Ми з тобою не в дешевому бульварному романі. А ти явно не тягнеш на героя-коханця! Я терпіла, терпіла, сподіваючись на твою адекватність. Але бачу, що ця дурість лише прогресує. Тому, або ти будеш спілкуватися зі мною нормально. Або тримай дистанцію.
Вихопивши в нього з руки свій телефон, я взулася, накинула жакет і вийшла. Взагалі, я не любила будувати кордони. Мені здавалося це марною витратою часу. Краще вже будувати відносини з потрібними людьми. Але схоже, прийшла пора провести межу.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Подих. Моя Міішель., Євгенія Чернюх», після закриття браузера.