Читати книгу - "День триффідів"

174
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 47 48 49 ... 76
Перейти на сторінку:
десяти сліпих дівчат, кілька чоловіків та жінок середнього віку, також сліпих, і жодного зрячого чоловіка. За цих обставин не було ніякого сумніву в тому, що секцією, якій доведеться поїхати, буде секція Майкла Бідлі. Вантажівки все ще були наладовані, тож вони не стали зволікати і по обіді поїхали, залишивши міс Дюран та її послідовників тонути або плисти згідно з їхніми принципами.

До того часу в групи не було можливостей ознайомитися з потенціалом маєтку та його околиць. Головна частина будинку була зачинена, а в приміщеннях для слуг були знайдені сліди нещодавніх мешканців. Пізніше огляд городу дав чітку картину того, що сталося з тими, хто доглядав за цим місцем. Тіла чоловіка, жінки та дівчини лежали поруч у купці розкиданих фруктів. Поруч терпляче чекала пара триффідів, закопавшись корінням у землю. Схожий стан справ був поруч зі зразковою фермою на дальньому кінці ділянки. Було незрозуміло, як сюди потрапили триффіди — пролізли до парку крізь якісь відчинені ворота чи це просто були зразки з необрізаним жалом, які вирвалися на свободу. Але було ясно, що вони становлять загрозу і з ними потрібно впоратися, перш ніж вони встигнуть завдати більших збитків. Міс Дюран відправила одну зрячу дівчину обійти загорожу й зачинити усі двері або вікна. А сама пішла до зброярні. Незважаючи на відсутність досвіду, їй та ще одній молодій жінці вдалося повідстрілювати верхівки триффідів, яких було двадцять шість. Більше їх у загорожі не було видно, і вони сподівалися, що триффідів більше немає.

Огляд села наступного дня показав, що триффідів там ще більше. Мешканці, які вижили, або зачинилися у власних будинках, щоб просидіти там, доки не закінчаться запаси або їм пощастило не зіткнутися з триффідами, коли вони вибиралися за продовольством. Усіх, кого можна було знайти, зібрали та привели назад до маєтку. Вони були здорові, і більшість з них була сильними людьми, але хай там як, зараз вони були радше тягарем, ніж допомогою, бо жоден з них не міг бачити.

Протягом дня прибули ще чотири молодих жінки. Дві по черзі вели заповнену вантажівку і привезли з собою сліпу дівчину. Ще одна приїхала на машині сама. Швидко озирнувшись навколо, вона оголосила, що організації бракує привабливості, і поїхала. З тих кількох, які приїхали наступними днями, залишитися вирішили всього двоє. Але ці двоє були жінками. Більшість чоловіків, схоже, проявила більшу жорстокість та безжалісність, звільняючись від формацій групи Коукера, і повернулася здебільшого для того, аби приєднатися до початкової групи.

Про Джозеллу ця дівчина не змогла мені розповісти нічого. Вона явно почула це ім’я вперше, і всі мої спроби описати її не викликали в неї ніяких спогадів.

Коли ми ще розмовляли, у кімнаті раптом засвітилися електричні лампи. Дівчина глянула на них з побожним трепетом людини, яка відчула полегшення. Вона задула свічки і повернулася до штопання, час від часу кидаючи погляд на лампи, ніби бажаючи впевнитися, що вони ще на місці.

За кілька хвилин до кімнати зайшов Коукер.

— Я так розумію, це ваших рук справа? — сказав я, киваючи на лампи.

— Так, — зізнався він. — Тут у них власна електростанція. Краще використати бензин, ніж дозволити йому випаруватися.

— Ви хочете сказати, що в нас весь цей час могло бути світло? — запитала дівчина.

— Так, якби ви просто потурбувалися про те, щоб запустити двигун, — сказав Коукер, дивлячись на неї. — Якщо вам хотілося світла, то чому б не спробувати?

— Я не знала, де він, крім того, я нічого не тямлю у двигунах або електриці.

Коукер продовжував замислено дивитися на неї.

— Отже, ви просто сиділи в темряві, — зауважив він. — І як ви думаєте, довго вам вдасться протриматися, якщо ви будете просто сидіти в темряві, в той час як потрібно діяти?

Дівчину, схоже, зачепив його тон.

— Я не винна, що не тямлю в таких речах.

— А отут я не погоджуюся, — сказав Коукер. — Це не лише ваша провина, вона виникла сама собою. Мало того, це така собі симуляція — вважати себе занадто духовною, щоб розбиратися у чомусь механічному. Це обмежена і дуже нерозумна форма марнославства. Бог дає людині будь-якої статі мозок для того, щоб докопуватися до правди. І невміння ними користуватися зовсім не є чеснотою, якою варто хвалитися. Навіть у жінки є недолік, за який її варто критикувати.

На її обличчі з’явилося цілком логічне роздратування. Та й сам Коукер мав знервований вигляд, відколи зайшов. Вона сказала:

— Це все дуже добре, але в різних людей розум працює в різних напрямках. Чоловіки розуміються на тому, як працюють машини та електрика. А жінок, як правило, такі речі просто не цікавлять.

— Не треба мені замилювати очі цією сумішшю міфу та афектації, я в це не повірю, — сказав Коукер. — Ви добре знаєте, що жінки можуть і здатні — або принаймні були здатні — керувати найбільш складними та чутливими пристроями, якщо завдавали собі трохи клопоту розібратися в них. Але зазвичай вони занадто ліниві, щоб напружитися, якщо тільки обставини не змушують їх цього зробити. Навіщо їм перейматися, якщо є традиція розглядати безпорадність як жіночу чесноту і завдяки їй роботу можна просто зіпхнути на когось іншого? Зазвичай це поза, не варта нічого, крім розвінчування. Фактично, це заохочувалося. Чоловіки грали цю роль, мужньо ремонтуючи пилосмок для бідної коханої і майстерно замінюючи спалений запобіжник. Увесь цей «цирк» був прийнятним для обох сторін. Груба практичність доповнює духовну витонченість та чарівну залежність — він є простаком, який бруднить свої руки.

Він завдав нового удару, тепер уже розпалившись:

— Досі ми могли собі дозволити забавлятися цими розумовими лінощами та паразитуванням. Незважаючи на всі розмови про рівність статей, що ведуться не одне покоління, жінки мають забагато особистої зацікавленості у своїй залежності, аби позбутися її. Вони роблять мінімум необхідних модифікацій, щоб змінити умови, але це завжди мінімум — і при цьому він супроводжується наріканнями, — він зупинився. — Сумніваєтеся? Тоді подумайте над тим фактом, що і нахабне дівчисько, і жінка-інтелектуал розігрували цей трюк з високою чутливістю, кожна по-своєму. Але тільки-но прийшла війна і принесла з собою соціальний обов’язок та санкції — обидві змогли стати досвідченими механіками.

— Але вони не були хорошими механіками, — зауважила вона. — Усі це кажуть.

— А, захисний механізм у дії. Дозвольте мені зазначити, що ледь не кожен був зацікавлений у тому, щоб так говорити. У той же час, — визнав він, — це певною мірою була правда. А чому? Та тому що майже всі вони змушені були вчитися поспіхом і без

1 ... 47 48 49 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «День триффідів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "День триффідів"