Читати книгу - "Археологiя. Дитяча енциклопедія"

й інші скульптури. Давні мешканці долини Мехіко – тольтеки – створили в II–IX століттях грандіозний архітектурний ансамбль у своєму центральному поселенні – Теотіхуакані. У цьому місті проводяться археологічні дослідження, починаючи з 1904 року. Обстежено піраміду Місяця, піраміду Сонця і багато інших будівель. Культура сапотеків (IV ст. до н. е. – початок XVI ст. н. е.) вивчається в одному з її центрів – місті Монте-Альбан. Мексиканським ученим А. Касо виявлено близько 150 чотирикамерних склепінь, палаци, піраміди, гігантський амфітеатр, стадіон для гри в м’яч тощо. Стіни будинків були прикрашені фресками, кам’яною мозаїкою, рельєфними людськими фігурами. Знайдено велику кількість високомистецьких золотих речей.

Звичаї давніх майя припускали ритуальний канібалізм, тобто поїдання людського м’яса під час деяких релігійних свят.

Інший центр культури сапотеків – Мітла – датується XII–XIII століттями. Культура ацтеків, що досягла найвищого розквіту в XIV–XV століттях, добре представлена численними художніми виробами і предметами матеріальної культури.

Однак архітектура цих народів погано вивчена, бо під час іспанського завоювання були знищені такі великі центри, як Теночтітлан і Тескоко, і на їхньому місці виникли іспанські міста. Природно, що не можна вести масштабні розкопки в такому сучасному місті, як Мехіко, адже він побудований на похованому в землі Теночтітлані.

Ритуальний предмет з обсидіану

Розкопки в Південній Америці виявили сотні археологічних культур на території Перу, Болівії, Еквадору і Чилі. Однак проблеми їхньої хронології, поширення і взаємозв’язків ще мало розроблені. У Перу вивчаються пам’ятники культури інків (XV–XVI ст.) і племен доінкського періоду, починаючи з VII–VIII століть.

Народ майя зберігся досі. У середині ХХ століття, налічувалося понад 1,5 млн людей, що розмовляли якоюсь із мов майя.

Одним з найзначніших подій, що поклали початок дослідженням, було відкриття в 1912 році Хірамом Бінгамом древніх фортець інків (Мачу-Пікчу та ін.) на плоскогір’ї поблизу Куско.

Майя добре зналися на астрономії: Полярну зірку вони називали Шаман Ек – Велика зірка, Плеяди – Цаб (бубонці, за схожість із брязкальцями на хвості гримучої змії), Близнюків – Ак (Черепаха).

Паралельно з вивченням археологічних пам’яток у Центральній Америці проводилися археологічні дослідження в Північній Америці. Вони почалися в середині й особливо зросли в останній чверті XIX століття, охопивши період від кам’яного віку до XVI століття н.е. Нині вже описано сотні культур, що сягають своїм корінням до ескімоської культури початку нашої ери. Проблеми американської археології відрізняються від археології Старого Світу насамперед тим, що багато хто з сьогоднішніх індіанців зберегли особливості життя своїх далеких предків; це свідчить про тісний зв’язок археології й етнографії.

Самоназва ацтеків – мексика або теночка. Верховний бог ацтеків, Уіцілопочтлі, був богом війни. Він вимагав людських жертвоприношень.

Одна з найважливіших проблем, якими займаються американські археологи, – це заселення Америки людиною, що відбувалося, очевидно, на стадії верхнього палеоліту чи мезоліту (22–15 тис. років тому). Відкриття в 1925 році поблизу міста Фолсом (штат Нью-Мехіко) поселення мисливців за бізонами поклало початок вивченню американського палеоліту. Відтоді стоянки фолсомського типу виявлені в багатьох місцях. До стадії, більш ранньої, ніж Фолсом, належать сліди перебування людини в печері Сандія поблизу Абулькерко. На захід від Скелястих гір відкриті культури найдавніших збирачів, що належать до VI тисячоліття до н. е.

В міру розвитку досліджень стає усе зрозуміліше, що перші мешканці Нового Світу певним чином відрізнялися за способом життя від давніх збирачів і мисливців Старого Світу. Незважаючи на ізоляцію, історичні процеси на обох материках протікали дуже подібно. Розвиток землеробства хоча і засновувався на місцевих рослинах, але виник у Західній півкулі, так само як і в Східній, наприкінці мезоліту. Важлива проблема контактів між Азією й Америкою успішно вивчається за археологічними даними. Очевидно, такі зв’язки існували від палеоліту до європейського завоювання. У всякому разі, це вірно для північної частини Північної Америки, де контакти між материками і переселення в арктичні області найбільш імовірні.

Роздiл III

Видатні археологічні пам’ятки України

Трипільська культура

Це одна з найбільш вивчених і яскраво виражених культур розписної кераміки в Європі (IV—ІІІ тисячоліття до н. е.). Вона займала все лісостепове Правобережжя і Прикарпаття України, а на пізнішому етапі поширилася на Волинь і Степ, до Одеси включно. Відкрита культура наприкінці XIX – на початку XX століття київським археологом В.В. Хвойкою, що провів перші розкопки поселень поблизу Трипілля на Київщині. Пам’ятки трипільської культури відомі і в Молдові. На території Румунії трипільській культурі відповідають пам’ятки культури Кукутені.

Вважається, що трипільці прийшли на територію сучасної України з-за річки Прут, з-за Карпатських гір. Їхня батьківщина – Нижнє Подунав’я, тобто територія сучасної Румунії. Сучасниками трипільської культури були найдавніші цивілізації Сходу – шумерська та єгипетська.

У межах України виявлено близько тисячі трипільських поселень, значну частину з яких розкопано. У розвитку культури виокремлюють три періоди:

– ранній (А) – поселення Лука-Врублевецька, Гринівка, Бернашівка;

– середній (В) – Володимирівка на Синюсі, Коломийщина поблизу Києва та ін.;

– пізній (С) – Жванець, Козаровичі, Усатове (тепер територія м. Одеси), Городськ на Волині, Софіївка на Київському Подніпров’ї та ін.

Деякі дослідники пізньотрипільські пам’ятки, що помітно відрізняються від більш ранніх, відносять до окремих культур – усатівської, городської, софіївської.

Реконструкція трипільського поселення

Культура раннього та середнього етапів Трипілля характеризується досить високим рівнем домобудування. Житла споруджувалися з глини (долівка теж була глиняна), мали прямокутну форму, розмір – 30–50 м2, покрівля була двосхила. Помешкання звичайно ділилося на кілька частин, у кожній з яких були піч, жертовник, стояв посуд. Забудова поселень здійснювалася по колу, в центрі – загін для худоби (Володимирівка). Таке саме планування поселень зберігається і на початку пізнього Трипілля.

Одна з головних загадок трипільської культури – відсутність кладовищ. Вони з’явилися лише в пізньотрипільську епоху – близько середини ІІІ століття до н.е.

У Майданецькому поселенні на Уманщині, наприклад, у розміщенні жител налічується десять концентричних кіл, поділених радіальними вулицями. Тут на площі 300–400 га зафіксовано близько 1000 жител. Такі ж поселення-гіганти, які умовно називають «протомістами», досліджено також поблизу сіл Доброводи і Тальянки.

Про способи домобудування, зовнішній вигляд жител і планування поселень вчені дізнаються не лише з розкопок, а і внаслідок вивчення так званих модельок жител, виліплених з глини і