Читати книгу - "Біґ Мак. Перезавантаження"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Прудконогі павуки плели свої сіті в їхніх кишенях, а сонечка залізали їм до черевиків, аби знайти там затінок, спокій і забуття.
Весь урожай молдавани збирати не поспішали, справедливо вважаючи, що він і так належить їм і що навряд чи комусь спаде на думку гнати комбайн у гори, аби накосити коровам на зиму канабісу. Аж якось удень, відійшовши від учорашнього й розраховуючи на прийдешнє, вони прийшли на плантацію й побачили там чужинців, котрі радісно оббивали нічийні кущі.
Були це растамани з Красноярська, які другий тиждень намагалися вибратися до якогось залізничного вокзалу, без грошей, документів і шансів на успіх, і випадково натрапили на незаймані землі. Між молдаванами і растаманами з Красноярська виникла коротка сутичка, унаслідок якої растаманам було завдано поразки й вони змушені були відступити в гори. Спочатку вони хотіли здати молдаван правоохоронним органам, аби ті прихопили нахабних бессарабців, але своєчасно зрозуміли, що разом із бессарабцями правоохоронні органи, скоріш за все, прихоплять і весь урожай. Молдавани теж не наважилися здати растаманів міліції, а самі вони повертатися до Красноярська, схоже, не збиралися. Склалася патова ситуація. Молдавани вирішили красноярців на поле не пускати й улаштували цілодобові чергування. Уночі вони прикочували з бази чорні автомобільні скати, підпалювали їх і в світлі палаючої гуми охороняли своє добро.
Над їхніми головами, серед чорної, як та ж таки гума, ночі, голодним блиском сяяли очі растаманів, котрі не наважувалися підійти поближче і з безпечної відстані жадібно оглядали стиглі пагони. На третю ніч недосипу й перекуру молдавани пішли на компроміс – дозволили растаманам набити повні наплічники коноплі, але після цього ті мали відразу ж забратися звідси, бажано безпосередньо до Красноярська. Растаманам двічі повторювати не довелося, вони швидко запакувалися й плекаючи неабиякі надії щодо власного растафаріанського майбутнього, спустилися в долину. Тут їх і накрили правоохоронні органи. Разом із їхніми наплічниками. Після короткого, але інтенсивного допиту растамани розкололися й здали місцезнаходження плантації. А ось самих молдаван, до їх честі, не здали. Міліція приїхала на плантації з косами, сержанти скинули портупеї й почалася косовиця. З лісу за кожним помахом коси сторожко спостерігали знедолені й розчаровані молдавани. За пару тижнів погода вкінець зіпсувалася й почалися дощі.
У жовтні в СІЗО помер генерал. Лікарі констатували смерть від серцевої недостатності й довго замащували три кульові отвори в генеральському черепі. Молдавани дивилися похорони по телевізору й пили одеколон за упокій генеральської душі. Наприкінці жовтня приїхала генеральська донька, сказала, що татові рахунки ще й досі заморожені, тому доведеться почекати до весни, а з весни можна буде знову братися за роботу, оскільки, як мовиться в давньому молдавському прислів’ї, робота – вона не вовк, і доки рахунки не розморозять, оплачувати її ніхто не збирається. Молдавани вирішили, що додому їм їхати особливого понту немає й краще вже зимувати тут.
Заодно й на дорогу тратитися не доведеться. І залишилися на автобазі. Без роботи й повноцінного спілкування вони зовсім здичавіли, у місті їх боялися й відпускали їм крупи та макарони в борг. Один із молдаванів одружився в місті з циганкою, з якою познайомився на автобусній зупинці, і від’їхав разом із нею в невідомому напрямку, навіть не повідомивши товаришів. Ще один прибився до татарів і навіть хотів прийняти іслам. Працював у підпільному цеху з виготовлення кави й до земляків повертатися не збирався. Третій здійснив крадіжку в місті, зламавши двері аптеки й набивши кишені якимись імпортними препаратами від застуди, які у взаємодії з колою давали галюциногенний ефект. Наступного дня потрапив до лікарні з сильним розладом шлунка, очевидно від кÓли, тиждень провалявся в палаті, звідки його й було депортовано до осінньої непривітної Молдови. Решта молдаван на якийсь час затихли й жили на території автобази, як семеро гномів, нікому особливо не заважаючи, здаючи на металолом усе, що їм вдавалося знайти, і торгуючи в місті рештками зібраного восени канабісу.
Зима видалася теплою й дощовою, удосвіта вони виходили з гаражів, розпалювали багаття, грілися навколо нього й дивилися на море, яке тьмяніло внизу чорним важким сріблом.
Спустившись у місто, вони сиділи в барі, пили кріплені вина й слухали музичний автомат. Час від часу влаштовували бійки з місцевими. Кидалися в бій, підтримуючи одне одного, а коли місцевих було надто багато, швидко відступали тісними вуличками, що тяглися вгору, несучи на плечах поранених товаришів. Підіймалися до себе на автобазу, сідали коло телевізора й дивилися все підряд: ток-шоу, новини, навіть рекламні блоки. Але коли починався футбол, телевізор вимикали взагалі, оскільки не знали, за кого їм тут, у цих горах, уболівати.
4
У Ялті вони зупинилися в татарських кварталах.
Були це кілька багатоповерхових будинків, захоплених татарами. Влада вже кілька років намагалася їх звідти виселити, але татари трималися дружною комуною і всі напади відбивали. Чорношкірий Габріель провів Вєтала якимись закутками, вони зайшли з чорного входу й опинилися в насиченій темрявою та запахами проймі будинку. Габріель упевнено йшов попереду, підіймаючись угору темними сходами, заходив до помешкань, які не зачинялися зсередини, де на підлозі спали десятки дорослих і дітей, прослизав у квартирні сутінки, звідкись із бічних дверей, із комірчин і сортирів виникали підозрілі типи, тиснули Габріелю руки, вони про щось перемовлялися, і Габріель біг далі, на горішні поверхи.
У помешканнях майже не було меблів, на підлозі були постелені килими, ковдри, військові шинелі, мешканці були сонні й насторожені, жінки спали в кольорових майках і яскравих панчохах, чоловіки обмотували шиї хустками й шаликами, усі вітали Габріеля, заварювали густий чай із трав, діставали якісь східні солодощі й сире м’ясо, совали Габріелю в долоні м’яті купюри, цигарки й телефонні картки, брали від нього товар і знову вкладалися спати, пірнали під ковдри й шинелі, натягували на голови старі покривала й прапори, вимикали нічники, і помешкання знову западали в тишу й сон. Габріель виходив із під’їзду й біг до сусіднього будинку, вітаючись на сходах із випадковими мешканцями, що вже встигли прокинутися, забігав до ранкових кімнат, переступав через сонних чоловіків, залізав у ліжка до жінок, будив
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Біґ Мак. Перезавантаження», після закриття браузера.