Читати книгу - "Біґ Мак. Перезавантаження"

їх тихими словами й доторками, жінки йому раділи, чоловіки його не помічали. Потому вони знову сіли на мопед і довго петляли передмістями Ялти, урешті зупинилися біля приватного будинку, обнесеного шиферною огорожею, і якийсь час намагалися потрапити всередину. Урешті їх пустили, вони пройшли подвір’ям, яким бігали дві божевільного вигляду вівчарки, і зайшли до будинку. Там було якесь дивне поселення, жили десятка зо два химерних сектантів, переважно жінок, схожі були на повій, яких звільнили за невиконання плану, хоча чим вони займалися насправді, було не зрозуміло. Жінки спали разом, теж на підлозі, харчувалися у великій кімнаті, були тихі й негаласливі. На Габріеля особливої уваги не звертали, як він не намагався. Узявши від нього те, що він привіз, вони тут-таки виштовхали їх обох за поріг і затягли якоїсь дивної пісні, що схожа була на американський гімн, якби його співали ісламісти.

«Маємо заїхати ще в одне місце», – сказав Габріель, заводячи мопеда. І повіз його до останніх на сьогодні клієнтів.

Були це підпільні підприємці, які влаштували в домашніх умовах цех із виробництва кави. Закуповували у великих кількостях дешеву сировину, цукор і сухі вершки, мали звідкись фірмові етикетки, так що зовні товар виглядав привабливо і його охоче брали на гуртових базах. Каву підприємці мололи просто бетономішалками, у цеху стояли дві новенькі бетономішалки, спеціально придбані для розширення виробництва, туди засипали кавові зерна, ну а далі робота кипіла й статки росли. У день на цьому дивному алхімічному підприємстві виготовлялося до тонни нормальної кави. Вєтал дивився на бетономішалки із захватом, відразу ж узявся допомагати донькам господаря, тягав мішки з цукром і пересипав готову кавову суміш жовтою дитячою лопаткою. Підприємці запросили їх залишитися на обідню перерву, самі підпільні алхіміки виявилися вегетаріанцями, їли виключно салати й довго заварювали чифір. Каву вони не пили, можливо, тому, що знали, як тяжко вона виготовляється. Увечері задоволений Габріель зібрався з силами й вони поїхали назад, оминаючи по дорозі всі пастки та небезпеки.

Повернувшись додому, знайшли в барі молдаван і підсіли до їхньої компанії. Молдавани отримали свої гроші й на радощах почали купувати все, що можна було випити. За якийсь час зчепилися з місцевими, почали викидати їх на вулицю разом зі стільцями. У бійці хтось із місцевих дав Вєталу портвейном по голові, Вєтал покотився вулицею й заповз назад до бару, забився під лавку й так-сяк перебинтував рану футболкою з Іггі Попом. За якийсь час до бару забіг наряд і почав нишпорити в пошуках правопорушників. Витягли з-під лави пораненого Вєтала. Отримавши першу медичну допомогу й по нирках, Вєтал розповів усе, як було, сержанти заштовхали його до машини й поїхали за вказаними адресами шукати інших учасників цієї плутаної історії.

5

Зранку все було дивним і легким, нічні страхи й утома відступили, Бодя вибрався до причалу й довго рахував кораблі, що пропливали з Севастополя. Усе, що з ним сталося, усе, що він зараз відчував і що йому лише світило під цими сонячними холодними небесами, видавалося йому дивним і неправдоподібним, чимось таким, у що він легко вірив і від чого не хотів відмовлятися. Мужніх чоловіків очікує довге життя, веселі жінки й легке похмілля.

Особливо якщо ти не боїшся зануритися в цей примарний і прекрасний світ, який лише й чекав на тебе, готуючи безліч випробувань та нагород. І коли ти долаєш перепони й проходиш випробування, він відкриває тобі свої брами та вручає паспорт моряка, з яким ти можеш зійти на будь-якій станції й перетнути будь-який кордон.

Світ іскриться від сонця й моря, весело вистрілює, ніби петарда, освітлюючи небо золотими червоними вогнями, і ти в цьому світі – справжній покидьок, веселий сучий син, із паспортом моряка в кишені, і в тебе попереду ще є ціле життя, аби тягатися гамірними, теплими кримськими містечками, зупиняючись у мотелях та притонах, займатися підпільним бізнесом, спокушати печальних дорослих жінок, котрі навчать тебе невимовно солодких речей, перетинати море, сходити в далеких чужих портах, носити найкращі костюми, танцювати з найкрасивішими дівчатами, не боятися старості, не сумувати за дитинством і мати справжніх надійних друзів, перед якими можна було б усім цим похвалитися. Бодя стрьомався, що все так вийшло з Вєталом, він давно пробачив тому і нічні плачі, і п’яні соплі, і всю його дитячу безпорадність, – друзі повинні триматись одне за одного, Бодя тепер відчував відповідальність за приятеля й навіть деяку тривогу, і легку зневагу також, але головне – йому хотілося розповісти про все, що з ним трапилося!

Увечері він не витримав і пішов додому, уже підходячи, побачив біля будинку міліцію, відразу ж відступив у тінь, але було пізно – хтось із сержантів його помітив і кинувся слідом, Бодя перестрибнув через огорожу, проскочив чиїмось подвір’ям, вивалився на паралельну вуличку й скотився сходами вниз, там пробіг квартал, завернув за ріг, минув кіоски, спустився ще одними сходами, перескочив через ще одну огорожу й опинився в санаторії Міністерства оборони. Пройшов повз адміністративні будівлі, ховаючись за пальмами, обігнув їдальню й зайшов до кінозалу. У темному залі сиділи кілька старшого віку чоловіків і дивилися старе радянське кіно. Бодя сів у перший ряд. За кілька хвилин у двері зазирнули два сержанти, зігнувшись, аби не заважати глядачам, пройшли до Боді і вже хотіли виводити його на вулицю, але той пошепки попросив: «Може, додивимося, тут хвилин десять лишилося, найцікавіше». Сержанти глянули на екран і погодилися. «Тільки май на увазі, – сказали, – спробуєш тікати – ногу зламаємо». І сіли дивитися, хвилюючись і переживаючи за головного героя.

Радянське кіно завжди дарувало надію, лишало ілюзію, що навіть у цьому недосконалому світі не все так погано, що варто поборотися за місце під сонцем і не слід опускати рук, що все буде так, як ти сам захочеш, слід лише мати любов і терпіння. Сміливі чоловіки й красиві жінки не зважали на сумнівні обставини, прориваючись уперед, так ніби цих обставин зовсім не існувало, не маючи жодних страхів і сумнівів, невпевненості й смутку.

Ах, як усе могло скластися, як усе могло зростися, вони могли сидіти зараз десь на вуличці, під чорним небом, пити солодку міцну мадеру, курити сигарети, випускаючи в промерзле вечірнє повітря щемкий тютюновий дим, будуючи плани на майбутнє, малюючи у своїй уяві карколомні пригоди й неймовірні прибутки, які приходять разом із досвідом, і він би ділився з приятелем вином і фісташками, останньою тягою і найпотаємнішими секретами, викладаючи все, що в нього було в кишенях та