Читати книгу - "Все ясно"

клану — і, не роздумуючи, кинувся сам услід за ним. Шість. П'ять. Насувалося неминуче. Четвертого сірника забрав вітер — то був також недогляд нового родового вождя, котрий також поплативсяжиттям, щоправда його стрибок з даху не був добровільним. Три: Ми всі загинемо без них. Два: Продовжувати надто болісна. І тоді, в момент найбільшого розпачу, виникла рятівна ідея, висловлена, звичайно ж, малою дитиною: просто потрібно, щоби хто-небудь постійно курив. А від попередньої цигарки можна буде припалювати наступну. Доки існує запалена цигарка, існує і обіцянка наступної. У розпеченому попелі на кінчику цигарки зріє насінина неперервності! Затвердили розпорядок: чергування до сходу сонця, вранішнє паління, обіднє попахкування, пообіднє чергування, надвечірня вахта, самотнє нічне сторожування. Під небом завжди палала бодай одна цигарка — свічка надії.

Так було і з Брід, яка знала, що її чоловіку з Колок жити залишилося лічені дні, й почала побиватися за ним задовго до його смерті. Вона вбирала зношений чорний одяг і сідала на низький дерев'яний ослінчик близько землі. Вона навіть голосно читала Заупокійну Молитву, щоби Сафран міг її почути. Залишилося кілька тижнів, — думала вона. А тепер вже кілька днів. Вона не плакала, лише глухо голосила і знову голосила. (Що, звісно, не могло піти на користь моєму пра-пра-пра-прадіду, зачатому через дірку в стіні, який тоді восьмимісячним лежав у її утробі.) І тоді, в один із відтинків свого просвітління Шалом-чоловік-3-Колок-далі-Сафран озвався до неї: Я все ще тут, ти ж знаєш. І ти обіцяла уявляти собі, що любиш мене, аж поки я не помру. А натомість ти уявляєш собі, що я вже помер,

Це правда, — подумала Брід. — Я порушую свою обіцянку.

Отак вони й нанизували хвилини свого життя, немов перлини на нитку годин. Жодне з них не спало. Вони тішилися своїм безсонням, притиснувшись щоками до соснової перегородки, немов школярі, передавали одне одному через шпарину записки, вульгарні віршики, повітряні поцілунки, блюзнірські прокльони й пісеньки.

Не план, моя любове,

Не плач, моя любове,

Серця наші так близько.

Покурвлена ти сучко,

Ти стерво безголове,

Серця наші так близько.

Не бійся, зла потворо,

Я зовсім, зовсім поруч,

Серця наші так близько.

Виберу тобі очі,

Дам в голову, як схочу,

Ти, курво, суча дочко,

Серця наші так близько.

Їхні останні розмови (дев'яносто восьма, дев'яносто дев'ята й сота) складалися з її голосінь, котрі набували форми сонетів, вичитаних Брід в одній із улюблених Янкелевих книжок, — звідти ще випала пожмакана записка: Я мусила зробити це заради самої себе — та найбільш бузувірських непристойностей Шалома-чоловіка-з-Колок-далі-Сафрана, однак усі вони означали не те, що промовляли, а те, що могла зрозуміти лише його дружина: Мені шкода, що ти живеш таким життям. Дякую, що прикидаєшся разом зі мною.

Ти помираєш, — Брід сказала це, бо то була правда, всеохопна й неуникна правда, а вона вже стомилася казати речі, які не були правдою.

Так і є, — сказав він.

На що це схоже?

Я не знаю, — промовив він крізь шпарину, — мені страшно.

Тобі нема чого боятися, — сказала вона, — все буде добре.

А чим же воно буде добре?

Тобі не буде боліти.

Не думаю, що боюся саме цього.

А чого ж ти боїшся?

Я боюся перестати бути живим.

Тобі нема чого боятися, — знову сказала вона.

Тиша.

Він просунув крізь шпарину свій вказівний палець.

Я маю тобі щось сказати, Брід.

Що?

Це щось таке, що я хотів тобі сказати ще відтоді, коли вперше тебе зустрів, та й справді варто було б сказати тобі це вже давно, але чим довше я чекав, тим більш неможливо було сказати це. Я не хочу, щоб ти мене ненавиділа.

Я не можу тебе ненавидіти, — відповіла вона і взяла його за палець.

Все це повністю неправильно. Я зовсім не так собі це уявляв. Ти маєш це знати.

Ш… ш…

Я винен тобі набагато більше, ніж це.

Ти мені нічого не винен. Ш…

Я погана людина.

Ти добра людина.

Я маю тобі щось сказати.

Це добре.

Він припав губами до шпарини: Янкель не був твоїм справжнім батьком.

Хвилини вискочили зі своїх місць. Вони падали на підлогу й котилися по кімнаті, гублячись у далеких закапелках.

Я кохаю тебе, — сказала вона, і вперше за її життя ці слова набули значення.

Через вісімнадцять днів народилася дитина, котра все те чула, притулившись вушком до маминого пупця. Виснажена після пологів, Брід нарешті заснула. Вже за кілька хвилин по народженню немовляти, а може, і акурат в сам момент його народження, дім настільки переповнився енергією життя, що ніхто й не помітив нової смерті: Шалом-чоловік-з-Колок-далі-Сафран помер, так і не побачивши свою третю дитину. Пізніше Брід шкодувала, що не знала точного моменту, коли її чоловік відійшов із цього світу. Якщо це сталося перед народженням немовляти, то його можна було б назвати Шалом, або той, що з Колок, або Сафран. Але називати дитину на честь живих родичів єврейська традиція забороняє. Кажуть, що це приносить нещастя. Тоді Брід назвала його Янкелем, як і обох старших своїх дітей.

Вона вирізала зі стіни ту шпарину, котра відділяла її від чоловіка з Колок упродовж останніх місяців, і почепила те соснове кружальце собі на шию, поруч з мініатюрною рахівницею, яку їй дуже давно подарував Янкель. Цей тягарець мав нагадувати їй про другого чоловіка, якого вона втратила за свої вісімнадцять років, а ще свідчити, що щілина — це не розкол у житті, не винятковість, а життєве правило. Дірка — це не пустота; пустота існує довкола неї.

Люди з млина, котрі так відчайдушно хотіли зробити для Брід щось добре, щось таке, що спонукало б її полюбити їх, оскільки вони її любили, зібрали гроші й покрили тіло чоловіка з Колок бронзою; далі вони послали петицію до уряду і їм дозволили встановити статую на площі в центрі містечка, як символ сили та витривалості; до того ж, через точний перпендикуляр, який творило зубчате колесо відносно горизонту, пам'ятник можна було так-сяк використовувати для вимірювання часу за сонцем.

Але годинник-пам'ятник почав символізувати не лише силу та витривалість, а найперше, добру удачу. Врешті-решт, саме щасливий випадок допоміг чоловіку з Колок виловити в річці мішечок із золотом на Трохимів День, а потім привів його до Брід у ту ж саму ніч, коли її покинув Янкель. Випадок спрямував йому в голову зубчатку, випадок залишив колесо там і він же спричинився до співпадіння Сафранової