Читати книгу - "Найкращий сищик та падіння імперії"

чи за другий борт, чудовисько б атакувало нас і знищило.

— Он він, Ваню, Райгород! — закричала Афродіта і показала рукою вперед.

Я побачив попереду місто. Дивне місто, оточене високими мурами, з-за яких стирчали бані розкішних будівель. Я почав роздивлятися місто у бінокль і не побачив жодної людини на стінах.

— Там нікого немає! На стінах!

— Усі герої сидять у залах, що їм робити на стінах?

— Афо, пролетімо над містом, подивимося згори, що там!

— Не треба, це Райгород, я сідаю!

Афродіта почала знижуватися. Ми підлетіли до великого поля, що тягнулося аж до стін Райгорода. Аероплан м’яко торкнувся землі і ковзнув по снігу. Ми котилися і поступово втрачали швидкість. Зупинилися метрів за сто до стін. Афродіта не вимикала двигун. Сама стрибнула з аероплана на сніг.

— Афо, це місто схоже на мертве! — попередив я.

— Ваню, не хвилюйся!

— Візьми хоча б браунінг, про всяк випадок!

— До Райгорода не можна заходити зі зброєю! Ваню, все буде добре! За три дні прилітай сюди!

— А якщо ви не вийдете, що тоді?

— Тоді повертайся.

— Без вас?

— Без мене, Ваню, я ж доросла дівчина, а не дитя якесь. До зустрічі за три дні, тепер лети.

— Я почекаю, поки дійдете хоча б до воріт.

— Добре, почекай, а потім лети. Ну все, пішла. — Вона підстрибнула і поцілувала мене. В неї були хитрі і задоволені оченята.

— До зустрічі, Афо!

— До зустрічі, Ваню.

Вона пішла. В неї був дуже зручний протез, якщо не знати, то з її ходи не можна було здогадатися, що в неї правої ноги немає нижче коліна. Я стояв біля аероплана, стискав браунінг та гранату. Якби щось спробувало напасти на графиню, я захистив би її. Та нічого не нападало. Біле поле, високі стіни за якими жодних ознак життя. Місто наче вимерло. Афродіта вже була біля воріт. От якби вони виявилися зачиненими і вона повернулася! Це було б дуже добре, бо я хвилювався за неї. Але ворота відчинилися. Афродіта махнула мені рукою. Потім іще раз. Щось крикнула мені, я не почув за гуркотом двигуна, але графиня показала, щоб я летів.

Я заліз на її місце, помахав рукою. Вона теж помахала. Розвернув аероплан, додав обертів і рушив з місця. Набирав швидкість, потім відірвався від землі. Озирнувся. Афродіта стояла біля воріт і махала мені рукою. Я хитнув їй крилами і полетів далі. Уздовж ріки. За деякий час побачив унизу вбите чудовисько, яке зараз розривали на шматки страшні істоти, яких я раніше не бачив. Господи, що за жах? Я перевірив браунінг. Дивився навколо. Бо чудовиська могли бути ще.

Спокійно долетів до башти, на якій було повно народу. Оті пани з оселедцями та їхні голомозі слуги. Погрожували списами та шаблями, а потім я побачив у одного гвинтівку. Відвернув аероплан і став набирати висоту. Постріл, іще один. Чорт забирай, звідки в них зброя? Добре, що я не став знижуватися, щоб роздивитися їх. Інакше могли і підстрелити. Онде одна з куль пробила крило. Я повернув від фортеці і полетів уздовж ріки далі. Без пригод долетів до летовища, там спокійно сів. Тепер треба було чекати.

Біля летовища стояв будинок, де я міг жити. Там було повно дров і хороша пічка, я щедро топив, сидів у теплі і записував останні пригоди. Коли хотів їсти, то смажив яйця і картоплю. Пив багато чаю. Жилося мені там непогано, але час минав неспішно, бо я хвилювався за графиню. Вже лаяв себе, що залишив її саму.

Ледь дочекався, коли спливло три дні, і полетів до Райгорода. Зі мною був новий льюїс, який зміг знайти і надіслати мені пан Бекір із Криму, за що я йому був дуже вдячний. Ще узяв манліхер про всяк випадок. Летів готовий до нападів, але у повітрі було спокійно. Знову минув башту, де здійняв переполох. По мені знову стріляли, але я тримався на безпечній відстані. Летів далі над рікою. Залишків чудовиська не побачив, мабуть, його з’їли повністю, а може, просто занесло снігом. Коли побачив стіни Райгорода, схопився за бінокль, щоб подивитися, чи немає графині. Але на полі нікого не було. Я підлетів, зробив коло, друге, кілька разів вистрелив, потім кинув униз гранату. Вибух. Якби Афродіта була поруч, вона б неодмінно почула і вибігла. Або її не було, або вона не могли вийти. Я зробив іще коло. Треба було вирішувати, що робити далі. Так, Афродіта казала, що в такому разі я мав просто повернутися, але я не міг її залишити в біді. А що вона була в біді, сумнівів у мене не було.

Я розвернув аероплан і почав набирати висоту, щоб подивитися, що там за стінами Райгорода. Полетів до міста, а воно несподівано почало складатися, наче зроблене з доміно! Спочатку зникли бані будівель, потім стіни, все складалося і зникало у великих норах під землею! Я летів над містом, а міста вже не було! Зовсім! І тут я подумав, що, можливо, це був не Райгород, а якась засідка для легковірних. Ось місто вже повністю зникло під землею. Я літав розгублений і не знав, що робити. Потім помітив, що в одному місці від Райгорода вела пробита у снігу дорога. Скоріше, стежина, якою нещодавно проїхало кілька вершників. Можливо, Афродіта була серед них?

Я полетів над стежиною, вона вивела мене