Читати книгу - "Четверо в яхті"

class="book">Три події сталися одночасно: пролунав свисток судді; вдарив грім (це знову заревіли болільники); воротар, який запізнився підбігти до м'яча, підбіг тепер до хлопців і щосили крикнув:

— Тікайте, дурні! За мною!

3

Зволікати не можна було. Галас усе дужчав. Спробуйте роздратувати шершнів, і ви зрозумієте, які приємні хвилини переживали румбакштаги.

Тому всі троє повернули назад і негайно кинулися за нещасним галвунським воротарем. Бігли не оглядаючись. А позаду, немовби за ними мчала морська хвиля висотою з чотириповерховий будинок, наростав страшенний галас, шум.

Андрійко, незважаючи на тренування, яким була втеча з табору медиків, швидко стомився і почав відставати. Він дріботів позаду, а рядом, здається, в досить непоганому настрої погавкуючи бігла Суламіф.

На щастя, першими в погоню за ними кинулися тільки підлітки і деякі найзавзятіші болільники.

Кілька винахідливих поворотів, і переслідувачі відстали.

Воротар оглянувся і шмигнув раптом у якийсь будиночок. Хлопці за ним. Навіть Андрійко і Суламіф дочалапали через кілька секунд.

— Чекайте! — зашепотів воротар. — Я зараз! Тільки тихо!

Хлопці присіли за невисокою стіною, що відділяла будиночок від вулиці. Затамувавши подих, вони чули погоню, що наближалася. Але стіна врятувала їх. Переслідувачі пробігли біля дому, не помітивши їх. Хлопці вже хотіли підвестися, коли надійшла нова хвиля погоні.

Запасний воротар біг попереду і все говорив:

— Це Рнсєк навмисно! То його банда, ті хулігани з собачкою. Я, звичайно, до воріт. А той хам — підніжку мені! Я, звичайно, бах на землю. От, ще з носа тече!

Ці докази страждань запасного неабияк впливали на погоню.

— Стривай, стривай, попадуться вони нам у руки!

— Я б їх за комір, на пристань і в воду!

— Ще й коліном під зад!

— І того Рисєка теж! — розійшовся запасний. — Він, мабуть, із святолипкарями знюхався. Бо де це видано, щоб воротар був на середині поля?

Все це було сказано за десять секунд. Ось погоня обминає стіну.

— Ну, де ж ці свині?

— Немає?

— Немає.

— Але ж бігли тут!

Хлопці завмерли під стіною. Найгірше почував себе Андрійко: чи сидітиме Суламіф тихо?

Хвилину в таборі ворога тривало замішання, а потім у голові запасного воротаря народилася диявольська ідея:

— Давайте спустимо собак!

Більше десятка чоловік метнулося до сусідніх дворів, де вже хвилин п'ять шаленіли собаки.

В цю мить відчинилися двері, воротар, уже переодягнутий, з чемоданчиком у руці, виглянув і кивнув хлопцям.

Ті скочили за ним. На щастя, переслідувачі, захоплені ідеєю запасного воротаря, метушилися по сусідніх садибах, спускали з ланцюгів чотириногих месників за футбольну честь галвунян.

Хлопці обминули будиночок, слідом за воротарем перестрибнули через стіну і опинилися на іншій вуличці, небрукованій, що йшла поза садибами, біля городів і садів.

Вони відпочили під стіною, і все було б гаразд, якби не собаки. Їх гавкіт було чути все ближче.

— Хлопці, тікаймо! — кинув крізь стиснуті зуби воротар. — Це мисливські собаки!

Втікачі звертали на бокову вулицю, коли їх помітили собаки.

Тепер про втечу не могло бути й мови. Воротар оглядався, де б сховатися, в чиї двері постукати. Але тут були тільки городи.

Андрійко повернув голову, і його волосся піднялося вгору, нагадуючи зачіску Войтека.

За ними мчали собаки. Попереду, роззявивши пащу, триметровими стрибками біг величезний дог чи вівчарка.

— На дерева! На паркани! — крикнув воротар.

Не встигли. Дог уже був біля них. Але — що за диво! — ледве він наблизився, як почав махати хвостом, паща зімкнулася і скривилася в посмішці, передні лапи ніжно, як в менуеті, почали підійматися вгору і, граціозно вигинаючись, ступати по мураві.

— Песику, песику! — застогнав, як завжди, Андрійко.

Дог і не глянув на нього. Бо, ясна справа, не заради Андрійкових красивих очей він змінив свою лють на пестощі, а заради небезпечної Суламіф. Інші собаки, що саме підбігали, вмить переживали таку ж метаморфозу.

Хлопці блискавично використали цей шанс, цю щасливу хвилину і побігли далі. Андрійко, звичайно, біг останнім. Суламіф, певна річ, за ним. А за нею чергою дог і всі інші галвунські собаки.

Десь за півхвилини з-за рогу вискочила погоня. Запасний воротар помітив утікачів і тріумфально вигукнув:

— Ось вони! Дивіться, собаки біля них! З десяток голосів тепер заверещало:

— Нерусь, ату його! Бери! Ату!

Нерусі чули ці накази, оберталися до своїх хазяїв, махали хвостами, посміхалися, наче виправдовуючись, робили, що могли, аби пояснити нетямущим людям таємницю собачого магнетизму, який усіх їх прикував до одної звичайної спаніельки.

Добігши до рогу, хлопці побачили білі берізки. Ще сто метрів — і пристань. Підбігаючи, Куцик закричав:

— Войтеку, відшвартовуй! Войтеку!

Войтек визирнув з кабіни. Побачивши погоню, він на секунду розгубився. Потім кинувся на ніс.

Хлопці один за одним стрибали в яхту. Здісь на ходу відштовхнув її від пристані. Андрійко ледве встиг стрибнути на палубу, схопитися за штаг. За ним Суламіф. Але дог, задивившись, гепнувся у воду. Решта собак скупчилися на пристані і протяжно завили.

— Що сталося, Куцик? — спитав Войтек.

— Он що сталося! — люто крикнув Куцик, показуючи на вулицю. — Ставити грот!

Раптом з'явилася погоня. Першим, звичайно, мчав запасний воротар. А за ним весь хуліганський актив.

«Аталанта» поволі посувалася до виходу з бухти. Войтек завзято махав веслом, Куцик і Здісь возилися з парусом.

Захекані переслідувачі скупчилися на пристані. Вони не чекали такого обороту справи. Деякі безпощадні хазяї стусанами зводили рахунки з своїми невірними собаками.

Але, нарешті, отямилися.

— Гей, Рисю! — гукнув хтось до воротаря. — Ти що, здурів? Повертайся