Читати книгу - "Хіть, Ельфріда Елінек"

146
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 48 49 50 ... 60
Перейти на сторінку:
Повні страждань, з’являємося ми перед усіма і хочемо показувати привабливо для інших, адже скільки всього ми віддали за наш одяг, і нам тепер цього не вистачає, коли ми роздягаємося перед нашим любовним партнером і віддаємо йому себе. Тим часом жінка накачує себе алкоголем; їй не зібрати врожаю інших людей, які безбожно пиячать тут у своєму строкатому розмаїтті. Підіймається легкий скандал через її норкову шубу, на яку наступив якийсь лижник, але незабаром ущухає. Людське плем’я — тут, під люстрою в сільському стилі: як їм вдається реалізувати свої форми в цих різнобарвних синтетичних межах, які вони собі встановлюють, щоб їхні форми й норми не застарівали, ба більше — моделі, за якими вони побудовані? Вони прикрашають себе настільки ж рясно, як і свої житла, і походжають довкола.

Усе відбувається так, немов валиться з неба. Жінка безцільно відступає. Перед нею ставлять келих, день здається занадто квапливим, на гори вже спускаються сутінки. На Ґерті бризкає ріденька народна плітка, немов вода з дитячої долоньки. Бідняки, важко ступаючи, залишають коло своїх близьких, аби брудними руками виплеснути себе в трактири, щоб дзюрчати як струмок від усього, що вони заливають у ковтки. Однак цій жінці потрібно вирушити додому, ніхто не бажає пити з її намови, їй не варто розкривати рота, тут живе череда разом зі своїм добрим пастирем-модератором, програму можете подивитися на відповідній сторінці телетексту! Дружина директора — немов якась хмара «під мухою», принаймні так вона показує, бо сповзає із сидіння на підлогу, на якому укладається так, як сама собі послала. Господарка ґрунтовно й по-доброму тримає її під пахви. По підборіддю в Ґерті стікає маленький струмочок, набираючи силу. Щодня так не можна. Природа ще раз, востаннє, освітлює все зовні своїм блиском, і череди, що паслися на ній, терпляче зігнувши спини, прямують у трактир, радіючи, що зможуть, нарешті, підняти когось із підлоги, замість випростуватися під ударами пуги олімпійських трансляцій і гнати себе пагорбами. Якщо цим людям дати спокій, то ви побачите, як швидко вони втрачають те, що становить їхню головну чарівність: погляд як у кінозірки й прекрасні фотографії в альбомі, з якими ми порівнюємо наші вимоги до самих себе. Однак тут хвилі перекочуються через них, і їм доводиться пробиватися крізь масу одноманітних місцевих жителів. Вони доскакують цього голосними звуками, яскравими квітами, сильним запахом і грішми. Пісня пристосовується до своїх споживачів, пора дня змінилася, перемінилася погода. Вітер завиває у кришталиках льоду, що звисають із дерев. У порожнини жінки впинається ще кілька людей, гляньте-но, наразі її піднімають із підлоги двоє чоловіків. Їхні монети сиплються на жінку. Вони платять за її келих вина й за чарку горілки. Під приводом, під яким їм важко сховати свої грубі геніталії, вони обмацують Ґерті зусібіч. Їхні дружини викидають із себе залп сміху, вони, поки не змінилося освітлення, швидко налаштовують на потрібний лад свої волохаті щілини і займають вигідну позицію. Вони усе ще просочені природою, настільки наситилися вони життям. Доводиться багато платити, щоб сидіти тут, біля трактирної стійки, немов на самотньому острові, і вивергати із себе слиз. Якийсь чоловік жартома саджає собі на ґорґоші[Плечі (діал.).] одну з жінок, між її стегнами щось росте й червоніє, між стегнами, якими вона ліворуч і праворуч притискається до сідниць чоловіка. Нікому не хочеться йти. Вони танцюють навколо, адже коли-небудь і найнудніша пообідня програма закінчується. Коротку відстань долають за кілька секунд, лоно розкривається, і от вони вже осідлали один одного й додають газу, благають про порятунок, і в їхніх тельбухах грім гримить від численних склянок, які вишикувалися в них про запас, на дикіші часи. У темряві дехто вже випручується з пут свого вбрання. Ґерті щипають за груди, на виноградниках Господніх ростемо ми радісно й безневинно, немов овочі, мої милі дами! Усе це спускається на нас із небесних вершин, на яких ми перебуваємо й любимо, коли нас приємно дивують бажаннями, що раптом вискакують назовні з наших лижних штанів.

Раз-два, жінка знову сидить на ослоні. Їй підсувають ще склянку, в якому алкоголь швидко старіє, і вона змітає його на підлогу одним рухом руки. Спонсори в підтяжках злобливо кричать і трясуть її за плечі. Господарка посилає офіціантку по ганчірку. Ґерті піднімається й кидає свій гаманець на підлогу, у ньому миттю починають ритися люди, гроші спотворюють злістю їх залиті потом обличчя. Бідняки збилися в купу в затильній кімнаті й згадують про роботу, що ще недавно без будь-яких прохань добровільно розсовувала перед ними ніжки. А ось тепер їм немає туди ходу. Ех, якби їм ще раз її спробувати! Вони тепер щодня вдома й зайняті там своєю упряжжю. А що інші відвідувачі? Вони молять тільки про одне — про гарну погоду й про пухнастий сніг. Завтра їхнє життя в горах знову наповниться відвагою, а можливо, впаде дощем, якщо температура, як завбачають, різко підскочить. Господарка м’яко встеляє шлях до добра. Вона дивиться поверх піни відпускників, яка плаває на поверхні, і тримає Ґерті під руку, крокуючи з нею, немов по поверхні води. Бачите, як упевнено ці туристи виникають нізвідки, обсипають себе дарунками, породженими на ярмарках спортивних виробів, і рушають назустріч смерті в горах. Хтось не довго думаючи заспівує національний гімн. У співаків мало спільного із сиренами — йдеться не про звучання, а про їхній вигляд. І все-таки вони співають і співають, як бугаї у болоті! Місцеві жителі, яким не дано бути навіть робітниками на паперовій фабриці, злякано сидять перед телеекранами, уп’явшись у свій хитромудрий винахід, невже ніхто не поспівчуває їхньому горю? І чому, з якої причини їх кинуло життя, чому воно їх звільнило, перш ніж їх разом з лижами поставили на літо в підвал?

У цьому стані не можна сідати в машину ні поодинці, ні, тим паче, компанією, інакше на все життя перестанеш довіряти сам собі! Однак Ґерті простягає ніжки по достатках і відштовхується від берега веслом. Вона влягається під паски безпеки. Вона безтурботно заглиблюється у свої почуття. Міхаель — ми підемо до нього й викличемо його з будинку, щоб він, бува, не застудився. Незабаром ця жінка, що її підштовхують почуття, ревітиме на весь голос перед чужим будинком, позаяк у ньому нікого немає. Дозвольте рушити далі! Фари увімкнено. У компанії, у якій ми найчастіше проводимо час, — один на один із самими собою, — вона вирушає за своєю здобиччю, за іншими автомобілістами на шосе. З нею нічого не трапляється, ніби завдяки тривалим чудесним

1 ... 48 49 50 ... 60
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіть, Ельфріда Елінек», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіть, Ельфріда Елінек"