Читати книгу - "Донька пастора"

class="p1">МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Ходи сюда, мала. Тулися до мене, все-таки буде тепліше.

ХРЮКАЛО: Десять хвилин до другої. Ну, не вічність же ця ніч триватиме.

МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [наспівує]: Я витік, немов вода, і всі мої кості вивихнуто з суглобів; серце моє зробилося, немов віск, і розтопилося в тілі моєму[64]!..

[Люди знову навалюються один на одного на лавці. От тільки температура тепер опустилася майже до нуля, і вітер став ще пронизливішим. Усі вовтузяться, намагаючись сховати обвіяні вітром обличчя всередину купи, ніби поросята, що шукають маминих сосків. Періоди тривожного забуття скорочуються до кількох секунд, а самі сни стають усе моторошнішими та сюрреалістичнішими. Ось дев’ятеро людей говорять між собою цілком нормально, ось вони навіть сміються над своїм становищем, але вже за мить гарячково притискаються один до одного, стогнучи від болю. Містер Толлбойз несподівано виснажується, його монолог перетворюється на безглуздий потік слів, і він усією своєю тушею навалюється на інших, мало всіх не подушивши. Купа розповзається. Дехто залишається на лавці, дехто з’їжджає на землю і притуляється до парапету чи колін сусіда. На площу виходить поліцейський і наказує тим, що на землі, підвестися. Вони встають, але, щойно він іде геть, опускаються назад на землю. Від десятка людей на площі не чути більше жодних звуків, окрім хіба що хропіння, яке іноді більше схоже на стогін. Їхні голови гойдаються, ніби у китайських порцелянових ляльок-бовтанок: люди засинають і прокидаються у ритмі годинникового маятника. Лунає три удари. Зі східного кінця площі хтось горланить: «Хлопці! Підйом! Газети приїхали!»]

ЧАРЛІ [рвучко прокинувшись]: Чортові газети! Вперед, Рудий! Біжи, ніби за тобою сто чортів женуться!

[Усі біжать, чи то пак квапливо плетуться, до краю площі, де за рогом троє молодих хлопців безплатно роздають залишки афіш від ранкових газет. Чарлі і Рудий повертаються з великим стосом. П’ятеро чоловіків тісняться на лаві, чотирьох жінок і Глухого садовлять собі на коліна; а тоді з неабиякими труднощами (адже конструкцію доводиться будувати зсередини) огортають себе велетенським паперовим коконом у кілька шарів завтовшки, засовуючи краї собі за комір, притискаючи плечима до спинки лавки. Нарешті все закутано папером, так що з-під кокона стирчать тільки їхні голови і ступні. Для голів вони споруджують щось на кшталт ковпаків. Папір постійно відгинається та рветься, і всередину проникають пориви холодного вітру, але тепер хоч можна поспати п’ять хвилин поспіль. У цей час — між третьою і п’ятою ранку — поліція зазвичай не турбує сплячих на площі. Тепло розливається тілом і доходить навіть до кінчиків пальців. Чоловіки спідтишка дають волю рукам, чіпляючись до жінок під паперовою ковдрою. Але Дороті надто виснажена, щоб цим перейматися. До чверть на п’яту папір так пом’явся і порвався, що під ним уже надто холодно сидіти. Люди підводяться, лаються, відчувають, що ноги трохи відійшли, і, згорбившись, починають походжати туди-сюди парами, через кожні кілька кроків зупиняючись через виснаження. У всіх звело судомами животи від голоду. Взялися до бляшанки згущеного молока, яку припас Рудий, і тепер кожен вмочає у неї пальці і жадібно облизує їх, поки там нічого не лишається. Ті, що зовсім не мають грошей, ідуть до Грін-парку, де їх ніхто не потурбує аж до сьомої. А ті, хто зумів нашкребти хоч з півпенні, прямують до кафе Вілкінса, недалеко від Чарінг-Кросс-роуд. Усім відомо, що кафе відкривається не раніше п’ятої, але вже за двадцять п’ята там зібрався чималий натовп.]

МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: У тебе є хоч півпенні, любонько? Паразити тільки на чотирьох дозволяють чайок ділити!

МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [співає]: Рожеві ба-арви світанку-у...

РУДИЙ: Ти ба, той сон під газетами пішов мені на користь. [Співає.] У танку дівчину я кружляю...

ЧАРЛІ: Агов, хлопці! Ви тільки подивіться у те вікно! Подивіться, яка там пара, аж шибка запотіла! Дивіться, дивіться, як вода на чай кипить, а поруч цілі тарелі тостів і сендвічів з шинкою, а он на сковорідці сосиски смажаться! Ну що, скажете, шлунок не танцює сальто від такої краси?

ДОРОТІ: У мене є пенні. Мені ж за це наллють горнятко чаю, правда?

ХРЮКАЛО: Багацько ж сосисок ми накупимо на свої чотири пенси! Хіба півчашки чаю і пончик. Ото й увесь сніданок!

МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Нащо тобі купляти ціле горнятко чаю на себе одну? У мене є півпенні, і в Татуня є пів пенні, докладемо до них твій пенні і купимо чашку на трьох. У старого, правда, болячки на губах, але яка в біса різниця? Ти просто пий біля ручки, от і все.

[Годинник б’є за чверть п’яту.]

МІСІС БЕНДІГО: Ставлю долар, у мого старого на сніданок смажена пікша. А бодай йому шматок у горлі застряг!

РУДИЙ [співає]: У танку дівчину я кружляю, а в самого сльози виступають...

МІСТЕР ТОЛЛБОЙЗ [співає]: Раннім ранком пісня моя досягне вух Твоїх!

МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: Тут добре ще тим, вони дають тобі трохи покімарити. Дозволяють голову на стіл покласти години до сьомої. Справжня благодать для нас, бродяг з Площі.

ЧАРЛІ [пускаючи слину, мов той пес]: Сосиски! Бісові сосиски! Грінки з сиром! Гарячі соковиті тости! І шмат вирізки у два дюйми завтовшки з картопелькою смаженою і пінтою пивця! О, чортів Ісусе!

[Чарлі кидається вперед, протискується крізь юрмище людей і смикає ручку скляних дверей. Увесь натовп, чоловік сорок, напирає, намагаючись узяти двері штурмом, але з того боку їх притримує містер Вілкінс, власник кафе. Він погрожує їм крізь скло. Дехто притискається грудьми й обличчями до шибки, ніби їх зігріває один вигляд смакоти всередині. З радісними криками із сусідньої вулички вибігають Флоррі та ще чотири дівчини (з відносно свіжими силами, адже частину ночі дівчата провели в ліжку) у супроводі гурту хлопців у синіх костюмах. Усі разом вони з такою силою навалюються ззаду, що натовп подається вперед і мало не висаджує двері. Містер Вілкінс сердито відчиняє двері і відпихає передні ряди. У холодному повітрі розливається запах сосисок, копченої риби, кави і свіжоспеченого хліба.]

МОЛОДЕЧІ ГОЛОСИ ДЕСЬ ПОЗАДУ: Чому він не може відчинити раніше п’ятої? Ми з голоду подохнемо без свого чаю! Вибивай двері! [і так далі]

МІСТЕР ВІЛКІНС: Ану, геть! Геть звідси, я сказав! Інакше, Богом присягаюся, нікого з вас не пущу!

ДІВЧАЧІ ГОЛОСИ ІЗ ЗАДНІХ РЯДІВ: Мі-і-істере Вілкінсе! Ну, мі-і-істере Вілкінсе! Любчику, впустіть нас! Ми вас за так поцілуємо. Ну, любчику! [і так далі]

МІСТЕР ВІЛКІНС: Ану, геть! Раніше п’ятої не відчиняємо, і ви це чудово знаєте. [Грюкає дверима.]

МІСІС МАКЕЛЛІГОТ: О