Читати книгу - "Їхня кохана лялька, Алекса Адлер"

14.2

А в очисному відсіку − небо, я тепер навіть знаю, як це приміщення називається − у мене з'являється можливість переконатися в тому, що пам'ять біосинтезоїдного тіла тепер дійсно мені цілком доступна. Варто увійти в широку кабінку, яку я розпізнаю, як душову, і в голові спливають картинки, що саме потрібно натиснути на панелі, щоб налаштувати все так, як мені треба. Загалом… мені коштує серйозних зусиль, щоб не піддатися спокусі та не застрягти там надовго, насолоджуючись водними процедурами.

Тверезить лише думка, що це все-таки космічний корабель. І вода на ньому точно не є необмеженим ресурсом. До речі, відомостей, як технічно все влаштовано на цьому самому кораблі, і як функціонують його системи, у моїй голові немає від слова зовсім. Мабуть, це також є забороненою інформацією. Що, втім, цілком закономірно.

Отже, не минає навіть пів години, як я нерішуче повертаюся до кімнати Са-арда, чистенька і навіть висушена.

Двері очисного відсіку з тихим шелестом зачиняються позаду мене, ніби відсікаючи всі шляхи для відступу. А я так і продовжую стояти, насторожено витріщаючись на ліжко, де згорнулося клубком величезне хвостате тіло на-агара.

Почуваючись дуже дивно. Незвично, я навіть сказала б.

Збагнути б ще чому.

− Іди с-с-сюди, Ж-ш-шеню, − тягне Са-ард трохи насмішкувато, спостерігаючи за мною, наче хижак у засідці.

Лежить собі, підперши голову долонею. Ще й поплескує рукою поряд, показуючи, куди саме я мушу йти, на його думку, – добровільно залізти в зміїні кільця.

Ага, це як мишці сказати, щоб сама в пащу вскочила.

Не те щоб я була сильно проти, але все ж таки… мені страшнувато чомусь. На якомусь глибинному інстинктивному рівні. Дивно, що я раніше цього не відчувала у їхній присутності. А зараз серце он як калатає.

− Може, я справді краще в кімнаті відпочинку переночую? – питаю тихо. − Щоб вам не заважати. Навряд чи мені вдасться заснути.

− Ні, Ж-шеня. Ти переночуєш тут, зі мною.

Не знаю, на що я сподівалася. І не знаю, чому мене так штормить та криє діаметрально протилежними почуттями та емоціями. Я й хочу до нього, чудово усвідомлюючи, чим все це може закінчитися, і чомусь відчуваю дивний, якийсь майже тваринний острах перед потужним, смертельно небезпечним… так-так, саме хижаком. Якому нічого не варто вбити мене. Одним зміїним кидком.

Але ж він не стане цього робити. Найстрашніше, що мені загрожує, це бурхливий тваринний секс, або навіть цілий секс-марафон з ним – чомусь я дуже сумніваюся, що, дорвавшись, Са-ард обмежиться одним разом.

Дивно, але саме ця думка мене заспокоює. Я вже думала над цим. І справді прийняла рішення поступитися їм і бажанням свого тіла. Так би мовити, на повну насолодитися своєю пригодою.

То чому зараз боюся?

Тихо зітхнувши, відриваюся від дверей очисного відсіку і повільно йду до ліжка. І з кожним кроком мені все виразніше починає здаватися, що Са-ард поступово ніби розслабляється. Наче він не знав, чого від мене чекати, а тепер задоволений моїми діями. Дуже задоволений, судячи зі сповненої передчуття посмішки.

Зміїний хвіст розтискає свої кільця, частково випрямляючись і дозволяючи мені безперешкодно залізти в ліжко. А коли я нерішуче спираюся на неї коліном, ще й оббивається навколо мене, м'яко підштовхуючи вперед, поки я не заповзаю на це гігантське ложе, опинившись поряд із Са-ардом.

Підвівшись мені назустріч, він несподівано ніжно гладить мою щоку, дивиться у вічі.

− Боїш-ш-шся мене?

− Трохи, − зізнаюся, сідаючи.

− Не бійс-с-ся, − його пальці переміщуються далі, зариваючись у волосся, обхоплюючи потилицю. − Шкоди не завдам. З тобою я готовий бути ніжним.

Запитати, чого це саме мені надано таку честь, я не встигаю. Тому що губи опиняються в п'янкому полоні. На цей раз мене не поневолюють, ні. Не користуються, як річчю. Не намагаються підкорити. Мене приручають. Ласкаво, солодко. Неспішно, терпляче спокушають, занурюючи в чуттєвий дурман пробудженої пристрасті.

І я остаточно забуваю про всі свої сумніви й страхи, обіймаючи Са-арда у відповідь. Нехай і не вміло, але відповідаючи на його поцілунок. Пальці плутаються в шовковистому довгому волоссі. Я сама притискаюсь до нього. По тілу тепер владно мандрують чоловічі руки, торкаються й пестять скрізь, зминаючи груди, пощипуючи соски, обгладжуючи тремтливий живіт.

Між стегон проштовхується хвіст, злегка дряпаючи чутливу шкіру лусочками, розштовхуючи в сторони, відкриваючи шлях для вправних спритних пальців. І коли ті торкаються ніжних складочок жіночої плоті, я схлипую Са-ардові в рота, не в змозі стриматися, закочуючи очі від задоволення. З губ зривається переривчастий стогін, відразу випитий моїм коханцем. Він посміхається ікласто, трохи відсторонюючись, дивиться на мене так, ніби насолоджується кожним зітханням, кожною моєю реакцією на його дотики та ласки.

Пальці внизу ковзають все швидше, тереблять клітор, безпомилково вловивши той ритм, від якого я вся починаю тремтіти, стогнучи та стискаючись всередині, потопаючи в збудженні. І відступають, залишаючи мене на межі божевілля, змушуючи пхикати від нестерпної спраги. Потім знову приймаються гладити, але так нестерпно повільно, невагомо, ніби спеціально не торкаючись там, де мені хочеться. Доводячи до несамовитості.

І ніби цього мало, цей садист хвостатий та ікластий, укладає мене на свій хвіст і схиляється до грудей, ловить ротом праву вершинку, трохи прикушуючи. Не знаю, що в нього за ікла такі, що за отрута в них… але мене буквально вигинає від полум’яного болю-задоволення, по тілу немов рідке полум'я розтікається, змушуючи кров вирувати, а лоно горіти й пульсувати від бажання.

Довгий роздвоєний язик обвиває праву грудь, зализуючи ранку, збираючи крапельки крові. А в мене вриваються довгі пальці. Відразу два, приголомшуючи цим раптовим проникненням і таким бажаним почуттям наповненості. І знову укус. Ліву півкулю теж обдає болісним жаром. Поштовх усередину. Ще один.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍