Читати книгу - "Без зобов'язань, Аріна Вільде"

Глава 20. Дамір

Я вдягаю пальто і завмираю перед вікном. На подвір'ї Аврора грається з Айком. Він такий самий одинак, ​​як і я, рідко когось підпускає до себе, але смаки у нас з ним точно однакові.

На моєму обличчі з'являється посмішка. Вперше за довгий час я думаю про щось інше, окрім роботи та… Валерії. Хоча Лєра давно перейшла в розряд друзів, але все одно чомусь усіх дівчат із нею порівнюю і досі її чоловіка недолюблюю.

На годиннику вже сьома ранку, настав час виїжджати. Аврорі сьогодні треба бути в університеті до першої пари, тому я запропонував їй поїхати разом, а не скористатися послугами свого водія.

Я відчиняю двері і дівчина відразу ж повертає голову в мій бік. Пропускає момент, коли Айк навалюється на неї передніми лапами, залишаючи на світлій куртці сліди від лап.

- Чорт, Айк, - кривиться Автора, намагаючись стерти бруд, але потворна пляма на грудях стає ще більшою. - Доведеться додому заїхати, переодягнутися, - каже, дивлячись на мене з жалем. Бо розуміє, що відвезти її додому мені не вдасться. Надто далеко звідси.

Я з докором дивлюся на Айка, який обламав мені чудовий ранок. Він опускає голову і відходить убік. Немов усвідомив свою провину.

- Упевнена, що це аж ніяк не відтерти? – простягаю руку і проводжу великим пальцем по губах Аврори.
В її очах одразу ж спалахує вогник. Дівчинка заводиться швидко і мені подобається, що так на неї дію саме я. Мені варто взяти вихідний і не випускати її зі спальні весь день. Від цієї думки у штанях стає тісно. Трахав її всю ніч, а все одно мало.

- Я можу зняти її в універі, а потім таксі викликати, тож ніхто нічого не помітить, - тихо вимовляє Аврора, еротично прикушує мій палець і посміхається.

- Чудово, - я не стримуюсь, впиваюся в її рот своїми губами, просовую всередину язика, руками під її светр ковзаю і відчуваю як вона всім тілом здригається чи то від холоду, чи то від збудження. - Поїхали, - насилу від неї відриваюся.

Ми влаштовуємось на задньому сидінні. Вперше я змінюю свої звички. Замість того, щоб перевірити пошту, переглянути новини та курси на біржах – блукаю поглядом по дівчині, що сидить поряд, тісно притиснувшись до мене.

Я вдихаю її аромат, рука блукає її стегном. У мене до Аврори багато жінок було, але таких як вона – жодного разу. Безкорислива, щира, чиста…

- У мене після новорічних свят буде кілька днів вільних,  не хочеш кудись разом поїхати? - Моє питання дивує навіть мене. Мені зараз з нею ніде світитися не можна, але спокуса надто велика. Невідомо, коли потім зможу з нею ще побачитися.

- Разом? На відпочинок? – вона, здається, не вірить, що я міг таке запропонувати. Плескає своїми довгими віями, уткнувшись у мене поглядом.

- Так що? Хочеш?

- Звичайно я хочу, - вона дарує мені короткий поцілунок, сміється. - Я до батьків збираюся їхати, так що ти заздалегідь тільки попередь мене, добре?

Я киваю, посміхаючись. Аврора притискається до мене, задоволена. А я відчуваю як у грудях розповзається тепло, але не скажу, що радий цьому. Прив'язуватись до людей – погано. Особливо у моєму становищі. Не варто давати їй надії на щось більше, ніж рідкісні зустрічі, які переважно проходитимуть за зачиненими дверима спальні.

- Приїхали, - кажу Аврорі, коли автомобіль паркується за метрів ста від її університету.

- Дякую. І... ми ж скоро побачимося? - Заглядає мені в очі з надією.

- Побачимося, - не обіцяю, просто констатую факт.

Вона киває, хапається за ручку. В останній момент завмирає, сумнівається. Все ж таки тягнеться до мене, цілує на прощання. Коротко, ледь торкнувшись моїх губ. Сама ж червоніє від своєї сміливості та швидко тікає.

Я кілька секунд дивлюся їй услід, поки водій не виїжджає знову на дорогу і замість фігурки Аврори перед очима з'являється потік автомобілів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍