Читати книгу - "Спокута"

було скінчено, він поплескав старшого по плечу та, здавалося, відпустив поліцію своєю дорогою. Потім зайшов у будинок переговорити з Емілі Талліс. Леон вів нагору лікаря, який за деякий час повернувся, незбагненно посоліднішавши від того, що професійно вирішує спільну біду. Він теж довго радився з двома детективами, потім з Леоном і, нарешті, з Леоном і місіс Талліс. Незадовго перед від'їздом лікар зайшов до кімнати й поклав маленьку суху долоню на чоло Брайоні, помацав пульс і лишився задоволений. Він забрав свої речі, але перш ніж піти, спинився біля парадних дверей, пробурмотівши короткі настанови.

Де була Сесилія? Вона трималась осторонь, нікого не помічаючи, безперестанно палячи, швидко і спрагло підносячи цигарку до вуст і збуджено, з огидою опускаючи. Або ходила коридором, жмакаючи в руці носовичка. Звісно, за інших умов вона могла б контролювати таку ситуацію, доглядаючи Лолу, переконуючи матір, дослухаючись до порад лікаря, консультуючись із Леоном. Брайоні стояла поруч, коли брат підійшов поговорити з Сесилією, але та відвернулася, неспроможна ні зарадити, ні навіть говорити. Щодо матері, під час такої кризової ситуації вона виявила нетипову як на свою неміч поведінку, зовсім не відчувала мігрені й не мріяла побути на самоті. Вона випростувалася, доки її дочка зіщулювалася від власного безсилля. Траплялося, що Брайоні кликали нагору — звірити її свідчення або уточнити якусь деталь для слідства,— і там вона бачила свою сестру, яка підходила близько і слухала з палючим непроникним поглядом. Через це Брайоні почала нервуватися й трималася ближче до матері. Очі Сесилії були налляті кров'ю. Доки інші стояли, перемовляючись у гуртках, вона ненастанно рухалася туди-сюди приміщенням, або переходила з кімнати до кімнати, або виходила за двері, надвір. Нервуючись, вона перекладала носовичок з руки в руку, накручувала на палець, розкручувала, стискала, зминала в кульку, перекидала до другої руки, запалювала нову цигарку. Коли Бетті з Поллі принесли чай, Сесилія його й не торкнулася.

Долетіла чутка, що Лола, якій лікар дав снодійне, нарешті заснула, і ця новина принесла тимчасове полегшення. Усі зібрались у вітальні, де чаювання відбувалося в незвичному, виснаженому мовчанні. Ніхто не сказав ні слова, але всі чекали на Роббі. Окрім того, щомиті з Лондона міг приїхати містер Талліс. Леон і Маршалл схилилися над картою, яку намалювали для інспектора. Той узяв план, вивчив його й передав помічнику. Вирядили двох констеблів на підмогу тим, хто шукав П'єро і Джексона, і поліція мала піти до бунгало — на той раз, якщо Роббі повернеться туди. Як і Маршалл, Сесилія сиділа окремо, на дзиґлику біля клавесина. Лише один раз вона підвелася, щоб запалити від братової цигарки, проте Леона випередив старший інспектор, запропонувавши свою запальничку. Брайоні сіла поруч з матір'ю на канапу, а Бетті з Поллі забрали тацю. Потім у Брайоні навіки випало з пам'яті, який її ґедзь вкусив. Їй нізвідки явилася напрочуд ясна і переконлива ідея, і Брайоні не збиралася попереджати сестру або просити в неї дозволу. Це заключний доказ, за її версією, зайва перевірка і підтвердження істини. Або навіть ще один окремий злочин. Вона злякала всіх, прожогом помчавши з кімнати й мало не перекинувши матері чай на коліна.

Усі спостерігали, як вона стрімголов кинулася з кімнати, але ніхто не поцікавився чому — настільки були зморені. Вона ж, перестрибуючи через дві сходинки, ожила від свого важливого обов'язку, чекаючи, що її похвалять за таке диво дивне. Це було наче вранці на Різдво — передчуття, що от зараз вона отримає подарунок, який обов'язково викличе захват, радісне відчуття незаперечної любові до себе.

Вона мчала коридором другого поверху до кімнати Сесилії. В якій мерзоті, в якому безладді живе її сестра! Дверцята шафи розчинені навстіж. Видно, як обвисли різні сукні, деякі наполовину сповзли з плечиків. На підлозі валялися два плаття — одне чорне, друге рожеве — шовкові убори, схоже, дорогі, й от — зібгані жужмом, а обрамляло цей оберемок відкинуте взуття. Брайоні ступила вперед і обійшла цей безлад, щоб дістатися туалетного столика. Ну що заважає Сесилії закрутити кришки і ковпачки косметики й парфумерії? Чому вона ніколи не витрушує свою смердючу попільничку? Або застелити ліжко, або прочинити вікно — впустити свіже повітря? Першу шухлядку Брайоні подужала відсунути лише на пару дюймів — така вона була напхана пляшечками і картонками. Може, Сесилія й старша за неї на десяток років, але насправді є в ній якась безнадійність і безпорадність. Хоча Брайоні й нажахав унизу розлючений, дикий погляд сестри, але, попри все, це правильно, думала дівчинка, обнишпорюючи чужу шухляду, адже це все заради сестриного блага.

За п'ять хвилин, коли вона повернулася до вітальні, пишаючись своєю звитягою, на дівчинку ніхто не звертав уваги, і все було як раніше: утомлені, згорьовані дорослі сьорбали чай і мовчки курили. Хвилюючись, вона навіть не думала, кому віддати листа; розладнана гра уяви вже малювала, як усі читають це водночас. Вона вирішила, що найкраще віддати знахідку Леону. Вона попрямувала через кімнату до брата, однак, наблизившись до трьох чоловіків, роздумала та вклала згорнутий аркуш до рук гранітоликого полісмена. Якщо в нього й був якийсь вираз, то аж ніяк не змінився — ні коли поліціянт брав листа, ні коли прочитав його — досить швидко, майже одразу. Їхні погляди стрілися, а потім він зиркнув на Сесилію, яка відвернулася. Ледь помітним рухом зап'ястя полісмен подав знак колезі, щоб той узяв листа. Скінчивши, той підійшов до Леона, який, прочитавши записку, згорнув її та повернув старшому інспектору. Брайоні була вражена безмовною розмовою — така була зосередженість усіх трьох чоловіків. Лише зараз Емілі Талліс помітила, що саме викликало у них таку цікавість. У відповідь на її невиразне питання, Леон сказав:

— Це просто лист.

— Я прочитаю.

Удруге за вечір Емілі довелося відстоювати своє право першості на ознайомлення з письмовими звістками, які отримує родина. Відчуваючи, що від неї більше нічого не вимагається, Брайоні сиділа на дивані, споглядаючи, як мати намагається подолати ніяковість, викликану лицарським кодексом Леона і полісмена.

— Я прочитаю.

Її тон не змінився, і це прозвучало зловісно. Леон знизав плечима та знічено всміхнувся — мовляв, як сміє він сперечатися? — а м'який погляд Емілі перемістився на двох інспекторів. Вона належала до покоління, яке ставилося до полісменів наче до холопів, незалежно від їхнього рангу. Послухавшись кивка свого начальника, молодший інспектор перетнув кімнату й віддав Емілі листа. Нарешті Сесилія, геть заглиблена в свої думки, виявила інтерес. А коли розгорнутий лист уже лежав на колінах матері,