Читати книгу - "Літератор, Тарас Мельник"

Дволикі люди

Стеценко приїхав у відділок і в першу чергу відвідав знуджену Марину Хмельницьку, яка лежала на дивані та читала книжку. Хлопці підкинули їй для проведення часу класичної літератури з бібліотеки Деканозова. Стеценко за це не сказав і слова. Він був впевнений, що молодій зірці літератури, яка з дня на день чекало фіаско, не завадить повчитися у майстрів.

— Як настрій? — запитав з дверей Стеценко.

— Паршиво, — відповіла Марина, не відводячи погляду від книги.

— Буде ще гірше. Нам не вдалося знайти нічого про Владу Левицьку…

Марина нічого не змогла сказати, нахмурилась і читала далі.

Стеценко мав ще щось розповісти їй, але забув дорогою. Він стояв доти, доки за спиною вигулькнув помічник Деканозова і передав прохання шефа.

— Майор просив вас, щоб зайшли у кабінет.

— Добре, — погодився Стеценко.

Андрій повільно покульгав до кабінету Деканозова, намагаючись якось згадати, що ж такого планував запитати у Хмельницької, коли їхав додому.

— Погано виглядаєш, — заявив Деканозов, не встаючи з-за столу.

— Воно й не дивно. Цей маніяк не дасть мені спокою. Навмисне добиває.

— Він виставив новий розділ. Тобі варто прочитати про що там.

Стеценко потягнувся рукою за роздруківками і взяв їх собі.

Вбивця знову здивував публіку черговими жахами.

Багато з вас запитає мене: "Навіщо ти вбив цих письменників?" (якщо хоч у когось повернеться язик назвати їх письменниками!). Я довго думав над цим, і причина полягала не тільки у самогубстві коханої жінки. Вона була глибшою. Взагалі, я записав собі багато причин: дволикість, заздрість, крадіжка. Ніде у світі не можна вкрасти чиєсь творіння так просто. Тільки в нас не існує жодних правил та способів захистити себе. Може, хоч після моєї книги злодії задумаються перед тим, як списати чужий сюжет.

Дізнавшись, що книгу викрали, я розізлився і не міг прийти в себе. Клята сука крутилася перед очима, посміхаючись з обкладинки. Вона заявляла, що сама написала «Море у долонях», однак це ніколи не було правдою. Весь світ мусив дізнатися, що Марина Хмельницька безграмотна хвойда, котра навчилася у літературних спільнотах тільки красти чужі творіння та видавати їх за свої. У той же день я зламав її сторінки у соціальних мережах та дізнався все.

Вона зі спільниками (старий кнур з детективів, шмаркач з жахів та еротоманка з всіх жанрів разом взятих) намагалися сховати чати, де вони реготали та координували напади на справжню авторку «Моря у долонях», але нічого у цьому світі не зникає. Рукописи не горять, як написав колись у своїх творах Михайло Булгаков. Я з цим повністю погоджуюся.

Мені захотілося опублікувати листування та докази крадіжки, але ж реалії сучасного соціуму підказували, що хвойді буде досить зусиль недорогого адвоката та трішки реклами, щоб спростувати всю інформацію. Усвідомлення цього мучили мене, не даючи спати ночами. Я бажав для них всіх гіршого зла, однак не наважувався використати навички проти цивільних.

Переконав мене у правильності думок один бридкий статевий акт, який ледве не викликав блювоту та перебив апетит на половину доби. Дізнавшись, що його хвойда перемогла у конкурсі, старий кнур Тарас Домбровський випив зайвого і вирішив почитати її творіння. Він сам украв за життя багацько сюжетів, тому легко порівняв писанину і зрозумів моторошну правду.

Я слідкував за ними всіма через їхні гаджети, тому легко відстежив і той дзвінок. Старому кнуру було мало отриманих коштів. Якщо чесно, вони його зовсім не приваблювали, оскільки власних вистачало вдосталь. Забутий читачами автор детективів прийняв пропозицію заради інтересу. А коли почув, що стояло на кону насправді, то не міг натішитися.

Перелякана його п’яними погрозами розповісти все, крадійка прилетіла до нього на таксі через годину. Вона звично одягнулася наче хвойда і спробувала домовитися, запропонувавши ще більше грошей, однак старого це не цікавило. Він любив не тільки хлопчиків, а й дівчат, тож вирішив задовільнити ще більше інтересу, взявши молоду повію за обіцянку мовчати.

Я дивився за всім через камеру і ледве не вирвав з’їденим за день. Старий кнур помстився їй ще більше за мене. Він порвав сукню, вибрався зверху та почав задихатися після кожного плавного руху. Хмельницькій довелося робити вигляд, що вона насолоджується. Саме після цього епізоду я й почав називати Домбровського кнуром, через хрюкання під час сексу.

«Що ж не зробиш заради літератури?» — сказав я до екрана. Щоправда, дійство ледве розтягнулося на чотири хвилини. Присоромлена хвойда одразу захотіла одягнути розірвану сукню, але старий кнур наказав залишитися у такому вигляді, бо він хоче зробити ще кілька підходів.

Тарас Домбровський випив кілька склянок улюбленого коньяку, а тоді витягнув примірник «Моря у долонях» та почав рвати і скидати на диван у вітальні. Він заявив молодій хвойді, що хоче зайнятися з нею цим на листках краденого роману, щоб підтвердити угоду.

Кляті виродки лежали оголені на сторінках книги моєї коханої і святкували перемогу над нею. Вони зламали не тільки її, а й мене, а й все святе, що може бути у літературі. Я чітко бачив картинку, однак уява ніби відносила мене на цвинтар. Очі не хотіли дивитися – дволикі писаки кохалися на могилі єдиної рідної мені людини. Тоді я зрозумів, що не зможу далі жити, доки не змушу злодіїв відчути відповідальність за написане ними.

Цей розділ не буде останнім. Далі я ще розповім багато цікавого з кухні сучасної літератури, а поки подарую читачам тільки посилання на кілька приватних відео з колекції Тараса Домбровського. Старий збоченець здавна любив використовувати свій статус для впливу на молодих письменниць і все ретельно фільмував, щоб потім наодинці насолоджуватися інтимними перемогами.

— Вона ще не бачила цього? — запитав Стеценко у колеги.

— Ти ж сам заборонив їй користуватися інтернетом, — відповів Деканозов. — Її письменницькій кар’єрі нині настав кінець. Відео розмови та сексу гуляє інтернетом, демонструючи справжню ціну популярності Хмельницької.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍