Читати книгу - "Кохана злюка. Попелюшка 2, Лада Астра"

- Хто ти така і де діла мою не рішучу і соромязливу добрячку попелюшку? - щиро дивувалася я її напору.

- Я ж казала, що змінилася, а ти не вірила. Життя іде і всі ми змінюємося.

- Данні, я не знаю навіщо мені туди їхати, - знову зітхнула я. Та що ж таке. Розкисла, як та булочка під сметанним соусом. 

- Гірше вже не буде, повір. 

‐ Ну не винен він нівчому, розумієш? Я ж казала тобі що сама в тому винна. Так, залишив листа. Ну не знаю, мабуть хотів так втішити мене. Так, не дуже гарно вийшло, але ж…

- Але ж ти сама винна? Ліна, ти це вже як заклинання якесь повторюєш, чесне слово. Ти моя помічниця і ти поїдеш зі мною. А там вже як вийде. Я думаю, що тобі не треба так хвилюватись, - безапеляційно заявила Данні.

   Чи хотіла я їхати туди? Напевно що ні. Головою точно розуміла що це дурна ідея. Але ж є ще серце. І от воно в мене зовсім якесь неправильне. Бо насправді, як би я хотіла, то точно змогла б зупинити Данні в її поривах. Але сидячи вже в своїй кімнаті мені довелося хоча б самій собі зізнатись. Десь глибоко всередині я хотіла туди поїхати. І зовсім не для того, щоб докорити йому, ні. Просто хотілося ще хоч разочок глянути на нього, щоб впевнитись, що та ніч у хатині мені не наснилася. От що зі мною зробили ці гадські почуття. Я все намагалася закрити їх у холодній кімнаті своєї душі та вони якось продовжували сочитися крізь усі щілі.

  Цей тиждень пролетів як один день, неупинно наближаючи дату нашого переносу. Королівська родина вирішила для зручності використати одноразовий портал, а от їх супроводжуючі повинні були відправитися звичним шляхом. Так як портал, що був у нашого короля, не мав такого сильного заряду енергії для переносу такої кількості людей. 

    І я вже було зібралася на довготривалу подорож ( навіть швидкою їздою до Вернанського королівства можна було дістатися лише днів за п'ять) тому вони і виїхали через день після приходу листа і мали бути там десь на наступний день після прибуття королівської родини. Але Даніелла і тут вирішила довести свого чоловіка до нервового розладу і настояла на тому, щоб її помічниця, себто я, перенеслася разом з нею.

- А що, камердинер короля і перша фрейліна королеви теж переносяться, так чому мені не можна, - весело говорила вона, коли повідомила мені що я нікуди не їду через день.

- Може тому, що я не фрейліна і не камердинер? - спробувала натякнути їй на очевидні речі.

- Так ти ж ще важливіше, - вперто заявила вона у відповідь.

- А що твій чоловік думає з цього приводу?

- А що він думає? Я на нього така сердита, за його чергову витівку, то він вже на будь що згодиться, аби тільки я не злилася.

      Тож у мене трохи прибавилося часу на збори. Данні виділила мені кошти і відправила купувати ще дві повсякденні сукні і одну бальну. 

    Пояснила вона це так: “ Ну не можу ж я дозволити, щоб моя особиста помічниця погано виглядала. А бальну сукню придбаєш так, про всяк випадок, може й знадобиться. Але дивись, обери щось гарне” Ось так загатково вона мене наставляла.

       Та я розуміла,  для чого вона це все робить. Мабуть хотіла, щоб я  принца Рональда покорила з першого погляду. Щоб бачив, що втрачає. Ех, якби все було так просто. Я і так знаю, що в нього є до мене почуття. Можливо не такі сильні як в мене, але є точно. Я це бачила, чула, відчувала у ту ніч. Це не можна ні з чим сплутати. Якби діло було лиш у почуттях і я б тоді точно плекала якусь маленьку надію. 

    Але все набагато складніше - він наслідний принц великого королівства ( у двічі, а той втричі більшого за наше) а я донька звичайного торговця, злюка і негативний герой такої популярної казки. І це вже нічого не змінить. Я отримала шматочок своєї особистої казки і тепер все що мені залишилося це жити спогадами.

  Сукні я обрала темних відтінків коричневого та зеленого кольорів. Повсякденні, майже повністю закриті сукні, нічого особливого. А от на бальній моя внутрішня злюка збунтувалася і я сама не знаю як так вийшло, що я обрала найвідвертішу і найефектнішу сукню, з усіх представлених мені для вибору.

       Вона була глибокого червоного кольору із неймовірно гарною вишивкою, трохи темнішого за саму сукню відтінку. Сама вишивка була просякнута денеде золотою ниткою.

      В ній було все занадто - занадто відкрите, занадто яскраве, занадто… спокусливе. І я правда правда збиралася пройти повз неї, допоки продавчиня не вмовила мене її поміряти. Мовляв, вона дуже підходить до мого темного кольору волосся та благородного відтінку шкіри. Знала б вона, що з благородного в мені тільки моя освіта.