Читати книгу - "Твої очі, Валерія Оквітань"

— Я хочу аби Лада покинула будинок. — Схлипуючи мовила дівчина.

— Ви посварились? — Обережно поцікавився Чорний. Він бачив як минулої ночі дівчата випивали, і вже не виглядали розлюченими, як було до того, як він їх покинув.
Андрієві здавалось, що Лада з Зоєю таки порозумілись після того, як він залишив їх наодинці. Думав, що алкоголь примирив їх, та як вияснилось - він помилявся.

— Ні. — Чесно відповіла йому Зоя, чим здивувала. Андрій нахилився трохи назад, аби побачити обличчя дівчини, але вона зробила усе, аби цього не допустити.

— Тоді, що сталось? — Він непомітно для самої дівчини підійшов до ліжка, зручно розмістився на ній, а потім змусив Зою сісти йому на коліна. Так інтимно, що в дівчини, яка й досі не відійшла від своєї ж істерики, щоки почервоніли.

Зоя, знову спробувала максимально сховатись, але Андрій не перешкоджав їй це зробити, якщо таким чином Зоя почувала себе комфортно і йшла з ним на діалог, то нехай би й сиділа собі, як хотіла.
Зоя вдихнула глибше його запах, який сильніше всього було відчутно за вухом. Вона вдихала його, отримуючи несказанне задоволення. На що чоловік лише тихо розсміявся.

— Мені нестерпно бачити вас разом. Так, що всередині все болить. — Андрій знову відчув нотки ревності в голос дівчини, та й її емоції зараз зашкалювали, схоже проблема дійсно була.

— Але ж вчора я був з тобою. — Ніжно нагадав їй Чорний, спостерігаючи за реакцією.

— Так, але коли я прокинулась тебе вже не було. Була лише вона. І пахла вона тобою! — Буркнула йому Зоя. Дівчина підняла свої стопи на ліжко, вмостивши їх зі стегнами чоловіка, який одразу їх обняв.

— Ти не могла відчути на ній мій запах. — Прошепотів їй Андрій.

— Але я його відчула. — Відповіла йому дівчина, шморгнувши носом.
Їх перебив стук у двері. Трохи привідкривши їх, з’явилась голова Лади, яка повідомила те, що прибув лікар. Почувши її слова Зоя знову заклякла.

— Що сталось? — Поцікавився чоловік, бажаючи дізнатись, чи знову Лада стала причиною її стану.

— Ви хочете знову дати мені якість препарати? — Очі дівчини нагадував мідяки, такими великими і наляканими вони були.

— За таблетки ми з тобою окремо поговоримо. — Вже без ніжності повідомив її Андрій. — Сьогодні лікар тебе лише огляне. Лада злякалася, коли ти почала на неї кидатись.

Андрій і сварив дівчину якось особливо, без злості, немов малу дитину, яка нашкодила. Знав, що його суворість до добра не доведе. Тому вирішив йти іншим шляхом. Ніжністю.

— Я….

— Потім, Зоє. Ми поговоримо про це потім, зараз краще не змушувати лікаря чекати, згодна? Заспокоїлась? — Дочекавшись ствердного кивка, Андрій знову поцілував дівчину у волосся, і повідомив, що лікар може заходити.

— Доброго дня, пані. — Одразу привітався з пацієнткою лікар. Він пам’ятав цей незвичайний в його практиці випадок. Він надіявся, що в цього чоловіка вийде справитись одразу з двома Реципієнтами, а як видно і він може помилятись, судячи зі стану самої дівчини. — Як ви себе почуваєте, Зоя, так?

— Добридень. — Відповів за неї Андрій, бо бачив, що сама дівчина не дуже хотіла йти на контакт. — У нас стався неприємний інцидент.

— Я слухаю. — Він поставив свою валізку на землю, і притягнувши стільця ближче до парочки, яка сиділа на ліжку, продовжив спостерігати за ними.

— Ми закріпили свій зв’язок. — Тихо повідомила Зоя, чим здивувала Андрія, який одразу же продовжив.

— Вона була під дією якихось ліків, скоріше за все це був афродизіак, але стверджувати не буду. — Чітко, немов відчитувався чоловік. — Їй стало гірше, і ми вирішити не чекати,

— Так це ж добре. — Хлопнув в долоні лікар. — Як я бачу ваш Реципієнт вам довіряє, судячи з того, як вона до вас жметься. Вам все ж вдалось завоювати довіру дівчини.

— Так. — Посміхнувся Андрій, хоча й сам так не вважав. — Але сьогодні Зоя мені повідомила, що вона відчуває на мені запах моєї дружини - Лади. — На цих словах Зоя закашлялась, привертаючи увагу до себе.

— Справді? — Протягнув лікар. — Зоє, це дійсно так?

— Її запах мене дратує. — Поділилась відчуттями з лікарем Зоя. Який витягнув з валізки якийсь апарат, разом зі шприцом.

— Як давно? — протягнув він руку дівчині. — Дай мені свою ручку, будь ласка. Боляче не буде, обіцяю.

Він перевірив її тиск, а також реакції. З вигляду нічого не вказувало на її погане самопочуття, навпаки, Зоя виглядала здоровою.

— Сьогодні стало нестерпно. — Дівчина скривилась, коли він проткнув її шкіру голкою, набираючи кров для аналізу. Андрій помітив її реакцію, а тому лише погладив її спину, заспокоюючи.

— Після закріплення зв’язку. — Пробурмотів собі під ніс лікар. — Що ж проблеми не бачу. Це абсолютно нормальна реакція. А от з препаратами треба визначитись, я проведу аналіз і ми вирішимо, що будемо робити далі, добре. — Звертався він до Зої, а потім глянув на чоловіка.

— Чи могли б ми поговорити з вами наодинці?

— Так звісно. — Андрій погодився не роздумуючи, шепнув Зої, що скоро повернеться, він вийшов, закриваючи за собою двері.