Читати книгу - "П’ятнадцятирічний капітан"

думка, однак я бачив, що мені не довіряють. На кораблі перебувало п'ять негрів і всі п'ятеро — силачі та ще й вільні люди. Мені все одно не вдалося б стати хазяїном на борту і, добре помізкувавши, я вирішив залишитися на «Пілігримі» тим, ким був, тобто судновим коком.

— Отже, це чиста випадковість, що корабель прибило до берегів Африки?

— Ні, Гаррісе, — заперечно похитав головою Негоро, — випадковим було лише те, що ми з тобою зустрілися, тому що через твої торгові справи ти потрапив якраз туди, де зазнав крах «Пілігрим». Але те, що він з'явився біля берегів Анголи, — це секретна справа моїх рук! Твій юний друг — салага в мореплавстві: він вмів визначати місце перебування свого корабля у відкритому морі тільки за допомогою лагу та компаса. І ось одного чудового дня лаг пішов на дно. Іншої не менш чудової ночі дивним чином зіпсувався компас і «Пілігрим», підхоплений сильним буревієм, збився з курсу. Дік Сенд не міг зрозуміти, чому так затягнувся наш перехід, проте на його місці розгубився і найдосвідченіший моряка. Хлопчик і не підозрював, що ми обігнули мис Горн, але я, Гаррісе, я розгледів його в тумані. Незабаром після цього стрілка компаса завдяки мені повернулася в нормальне положення. Судно, завдяки найсильнішому ураганові, стрімголов понеслося на північний схід і розбилося поблизу африканського узбережжя, якраз в Анголі, куди я й хотів потрапити.

— І якраз цієї миті, — підхопив Гарріс, — випадковість вивела мене на цей берег, щоб зустріти тебе і послужити провідником твоїм славним супутникам. Вони були впевнені, що знаходяться в Америці, і мені з легкістю вдалося видати Анголу за Нижню Болівію — адже вони і справд дещо схожі.

— Так, вони дійсно сприйняли Анголу за Болівію. Так само, як твій юний друг сприйняв острів Пасхи за острів Тристан-да-Кунья.

— Подібну помилку зробив би на його місці будь-хто інший, Негоро.

— Я знаю, Гаррісе, і я покладав великі надії на цю помилку. І ось тепер місіс Уелдон та її супутники опинилися за сотні миль від берега, в Екваторіальній Африці, куди я й хотів їх завести.

— Однак тепер вони знають, де знаходяться, — зауважив Гарріс.

— Зараз це вже не має значення! — вигукнув Негоро.

— І що ти робитимеш з ними? — запитав Гарріс.

— Що треба, те й робитиму, — відповів Негоро. — Розкажи-но мені спочатку, як там наш хазяїн Алвіш. Адже я не бачив його більше двох років.

— О, старий пройдоха почувається пречудово! — відповів Гарріс. — Він дуже зрадіє тобі.

— Він на ринку Біє? — запитав Негоро.

— Ні, друзяко, ось вже рік, як він живе у себе в Казонде.

— Справи йдуть добре?

— О так, тисяча чортів, — вигукнув Гарріс, — хоча з кожним днем торгувати невільниками стає все важче, особливо на цьому узбережжі! Португальська влада, з одного боку, та англійські крейсери з іншого всіляко перешкоджають вивезенню рабів. Лише на півдні Анголи, в околицях Моссамедішу, ще абияк можна завантажити чорний товар. Саме тому тепер всі бараки повністю забито невільниками, які очікують кораблів для їхньої відправки до іспанських колоній. Про відправку вантажу через Бенгелу та Сан-Паулу-ді-Луанда не може й мови бути. Губернатор нічого слухати не хоче і чиновники також. Доведеться, ймовірно, повернутися на факторії всередині країни і старий Алвіш вже розмірковує над цим. Він має намір вирядити караван вбік Ньянгве та Танганьїки для того, щоб обміняти дешеві тканини на слонову кістку та рабів. Доволі непогано поки що йде торгівля із Верхнім Єгиптом та Мозамбіком — вона постачає невільників на Мадагаскар. Однак, боюся, що настане мить, коли работоргівлею більше не можна буде займатися. Англійці все глибше проникають у внутрішні області Африки. Місіонери пролазять все глибше та бунтують проти нас. Лівінгстон — чорти б його вхопили! — закінчив дослідження області озер і тепер прямує, подейкують, в Анголу. А ще подейкують, що якийсь лейтенант Камерон має намір перетнути увесь материк зі сходу на захід. Побоюються також, щоб він не зробив те саме, що й американець Стенлі. Всі ці відвідувачі можуть сильно нашкодити нам, Негоро, і якби ми докінця розуміли свої інтереси, жоден з них не повернувся б в Європу і не розповідав би про те, що він мав необережність побачити в Африці.

Якби хтось почув бесіди цих негідників, він міг би подумати, що тут розмовляють двоє поважних комерсантів, що нарікають на затримку в комерційних справах. Кому б спало на думку, що мова йде не про мішки кави, не про бочки цукру, а про живих людей? Торговці невільниками вже не відрізняють справедливого від несправедливого, вони не мають ані честі, ані совісті, вони не відчувають жодного сумління, а якщо й відчували колись, то вони давно втратили до цього здатність, коячи безперестанку жахливі звірства африканської работоргівлі.

Побоювання Гарріса недаремні, оскільки цивілізація і справді поступово проникає в дикі області слідом за тими відважними мандрівниками, імена яких нерозривно пов'язують з відкриттями в Екваторіальній Африці. Такі герої, як Девід Лівінгстон, а за ним Ґрант, Спік, Бертон, Камерон, Стенлі, назавжди отримають звання благодійників людства.

Тепер Гарріс вже знав, як жив Негоро останні два роки. Колишній агент работорговця Алвіша, втікач з каторги в Луанді, аніскільки не змінився, тобто як і раніше був готовим до будь-якого злочину. Однак, що він збирається робити з потерпілими на «Пілігримі», Гарріс ще не знав, а тому спитав:

— А тепер розкажи-но: що ти зробиш зі своїми колишніми супутниками?

— Я їх розділю, — відповів Негоро не замислюючись. Видно було, що план давно дозрів в його голові. — Одних продам в рабство, а решту…

Португалець не закінчив фрази, однак жорстока гримаса на його обличчі промовляла сама за себе.

— Кого ти продаси? — запитав Гарріс.

— Негрів, які супроводжують місіс Уелдон, — відповів Негоро. — За старого Тома, мабуть, багато не дадуть, однак решта — четверо міцних хлопців, на ринку в Казонде за них дадуть хорошу ціну.

— Це вірно, Негоро! — сказав Гарріс. — Четверо чорних здорованів, звичних до роботи, не схожі на цих тварин, яких доставляють з внутрішніх областей. Звичайно, ти продаси їх задорого! Раб, що народився в Америці, — рідкість на ринках Анголи. До речі, — продовжував він, — ти не сказав мені, чи не було на «Пілігримі» готівки?

— Дурниці! Мені вдалося врятувати всього декілька сотень доларів. На щастя, у мене є деякі плани на майбутнє.

— Які, друзяко? — з цікавістю запитав Гарріс.

— Різноманітні, — відрізав Негоро.

Здавалося, він вже жалкував, що бовкнув зайве.

— Таким чином, залишається тільки прибрати до рук цей дорогоцінний товар? — зауважив Гаррис.

— Хіба це так важко? — запитав