Читати книгу - "Ключ до майбутнього., Андре Буко"

11. Астероїд.

Глава 11. Астероїд.

Переді мною – калейдоскоп відтінків, що змінювався так швидко, що очі ледве встигали його вловити. Я намагався запам’ятати кожен перелив, кожну лінію, хоч розумів, що це марна справа. Гіперпростір - це було видовище, до якого не звикнеш. Ніколи.

Голос ШІ перервав мій захват:

– Попередження: вихід із гіперпростору через три хвилини.

Я відвів погляд від ілюмінатора, але все ще бачив ці світлові хвилі в уяві. Простір на містку наповнила тиша, яку порушив голос Кука, спокійний і рівний, як завжди:

 – Ден, як там із кредитами? Жодних проблем?

Я обернувся до нього:

– Ну, якщо спроби місцевих продати нам якісь туристичні тури можна назвати проблемами, то так, були. Але ми їх переконали, що нас це не цікавить.

Ліе, яка сиділа поруч, підняла брову і, усміхаючись, витягла з кишені свій холодний гаманець.

– Усе тут, – вона простягнула пристрій Куку.

Я витяг свій гаманець, клацнув на його кришці, відкриваючи доступ до кредитів, і теж передав його. Професор, навіть не дивлячись, передав обидва пристрої Каттеру, що сидів у кутку, виглядаючи злегка напруженим.

– Тримай, – сказав Кук. – Але щоб навіть не думав зв`язуватися з піратами і віддавати ці кошти. Вони тебе обдурять, як і кожного, хто вірить їхнім обіцянкам. І замість звільнення батьків ти ризикуєш стати їхньою черговою жертвою.

Каттер кивнув, злегка опустивши голову. У кімнаті повисла коротка тиша.

– ШІ, – Кук звернувся до системи корабля, – збери всю можливу інформацію з відкритих джерел і підпільної мережі про піратів, причетних до викрадення Каттера та його сім’ї.

– Збираю дані, – пролунав механічний голос.

Кук подивився на Каттера, його погляд був твердим і рішучим.

– Ми допоможемо тобі, але безглуздо ризикувати, коли зараз ми не готові. Наш «Фенікс» хоч і теріанський, але це цивільне судно, не військове. У нас немає озброєння, крім протиметеоритних щитів та внутрішніх турелей. І поки ми не підготуємося, місія буде самогубством.

Раптом голос ШІ знову порушив розмову:

– Зворотний відлік до виходу з гіперпростору: п’ять, чотири, три, два...

Звичний ривок, і нас викинуло з гіперпростору в глуху, мертву систему.

Перед кораблем з’явилася згасла зоря, темна і масивна, наче кам’яний моноліт у нескінченності космосу. Вона випромінювала слабке багряне світіння, як останній подих вмираючого велетня. Навколо неї оберталися три мертві планети – сіро-коричневі, вкриті шрамами метеоритних ударів. Їхні поверхні здавалися безжиттєвими, мов забуті кладовища.

– Оце і є ваша легендарна система? – пробурмотів я, дивлячись на цей сумний краєвид.

– Вона навіть більш гнітюча, ніж я пам’ятав, – озвався професор Кхал, стоячи поруч. Його голос був тихим і спокійним. – І все ж… такий величний астероїд, закріпити на стаціонарній орбіті – ці технології теріанців мене досі вражають.

Попереду виднівся астероїд, що висів у просторі, немов стародавній монумент. Його розміри вражали – він був удвічі більший за Місяць. Грубі скелі, кратери, шрами від метеоритних ударів покривали його поверхню. Але деякі місця висвічували металом, приховуючи сліди стародавніх технологій.

Ми наближалися до кратера, дно якого виблискувало ідеально чорним дзеркалом. Посадка була рівною, як завжди, але відчуття тривоги не полишало.

Коли ми вийшли на поверхню, то сила тяжіння була майже ідеальна. Поверхня на якій ми стояли дивувала, наскільки вона була рівна, наче відполірована до блиску мармур.

– Посадковий майданчик, – пояснив Кук. 

Ми наближалися до чорної брами, що здіймалася перед нами. Кук зупинився, витягнув пристрій, щось натиснув, і гігантські двері почали рухатися. Беззвучно, плавно, неначе перед нами розчинялися ворота у новий світ.

– Минулого разу ми ледве проникли всередину, – сказав Кук. – Це був майже місяць безплідних спроб, і лише випадковість відкрила нам цей шлюз.

Коридор всередині був стерильно чистим, стіни були сірими та матовими . За кілька секунд усе навколо спалахнуло в світлі телепорта, і я відчув короткий ривок.

Коли відкрив очі, ми вже стояли в ангарі. Простір оживав навколо нас: вмикалося світло, зазвучали гудіння системи життєзабезпечення, температура піднімалася до комфортного рівня.

– Не гаймо часу, – промовив Кук. – Ідемо до лабораторії. Ден, ти можеш помітити щось, що ми прогледіли раніше.

Ми рушили вперед, і моє серце забилося сильніше. Попереду був не лише секрет теріанців, а, можливо, шлях швидкого повернення, додому.

Йдучи коридорами станції у мене складалося гнітюче враження, її напівзруйновані конструкції здавалися примарними. Я повільно крокував, ведучи рукою по стіні, вкритій дрібними подряпинами, немов хтось намагався залишити повідомлення. Кук, Фурі та Кхал йшли попереду. Їхні кроки були впевненими, адже вони тут пробули не один день відтворюючи машину часу. Рос залишився в центральному ангарі, щоб контролювати ситуацію.

— Ден, не варто покладати великих надій, — сказав Кук, поглянувши на мене. Його голос звучав рівно, але з легким відтінком сумніву. — Ми вже обстежили все. Єдина знахідка тут — машина часу. І одна заправка інфініуму. Решта цього місця — просто старі залишки технологій, все корисне ми вже перевезли до себе на базу.

— Я розумію, — відповів йому, не зупиняючись. — Але іноді відповідь лежить не там, де шукають. Можливо, я побачу щось, чого ви не помітили.

Коридор привів нас до великого залу, схожого на простір музейного експонування. Уздовж стін стояли прозорі капсули, заповнені загадковими об’єктами. Деякі нагадували древні артефакти, інші — сучасні механізми, але більшість була незрозуміла. Я повільно оглядав лабораторію, відчуваючи, як у мені росте дивне відчуття.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍