Читати книгу - "Ключ до майбутнього., Андре Буко"

— Це місце створене для збереження знань, — задумливо промовив я. — Але для кого? Якщо теріанці так багато приховали, чому вони залишили це?

— Ми не знаємо, — озвалася Фурі, активуючи свій сканер для виявлення інфінума. — Можливо, щось спонукало їх терміново залишити це місце.

Я зупинився біля однієї зі стін. На її поверхні було ледь помітно символ, який одразу привернув мою увагу. Круглий знак, у центрі якого були переплетені лінії, дивно нагадував малюнки з археологічних розкопок Трипільської культури на Землі. Я нахилився ближче, вдивляючись у кожну деталь.

— Це що таке? — спитав я.

— Якийсь декор інтер'єру, — відмахнувся Кук, навіть не підходячи ближче. — Ми бачили його раніше. Тут нічого особливого.

— Ні, це не просто символ, — наполіг я, проводячи рукою по його поверхні. — Це календар. Або, можливо, щось пов’язане з часом. Я бачив схоже в музеї на Землі. Це древній знак, який наші предки використовували для фіксації циклів часу.

Кук підійшов ближче, примруживши очі.

— Гадаєш, це якось стосується інфініуму?

— Цілком можливо. — промовила Фурі, —  є слабкі залишки ізотопів інфініума.

—  Може, це вхід до чогось, — відповів я і натиснув на центральну частину символу.

Раптом стіна почала змінюватися. Лінії символу засвітилися зеленим світлом, і метал відступив, відкриваючи вузький прохід в замкнутий простір.

— Ви серйозно?! — вирвався у Фурі. — Ми ходили тут місяцями й жодного разу цього не помічали!

— Тому що не знали, що шукати, — сказав я, заходячи всередину.

Прохід вивів нас до невеликої кімнати, в центрі якої стояв пристрій, схожий на масивний кристал розміром з долоню, укладений у металічну раму. Поруч на стіні знову був символ Трипільської культури, але цього разу навколо них виднілися написи, які нагадували складні формули.

— Це… частина формули інфініуму, — прошепотів Кхал, не відриваючи погляду від текстів. 

— Схоже це якийсь сховок, — сказав я, нахиляючись до кристала. 

Кхал та Фурі почали фіксувати усе навколо, а Кук спробував просканувати кристал.

— Дивно. —  промовив він. 

—  Структура кристалу не просвічується, але таке враження, що він наповнений чимось. Треба взяти деяке обладнання з корабля і спробувати дізнатися що це. Маю підстави вважати що саме це і є джерелом інфініуму.

Я ходив по кімнаті розглядаючи символи на стінах, намагаючись знайти ще щось щоб давало підказки. Кук і Фурі пішли за обладнанням на корабель. А ми з Кхалом залишилися. Коли професор закінчив усе фіксувати то сказав:

— Треба всю інформацію скинути нашому Ші, можливо вдасця її структурувати і мати кінцеву формулу. 

Він вийшов у коридор і я почув як його кроки віддаляються. Простоявши декілька хвилин в повній тиші мені здалося, що кристал почав світитися зсередини. Що це означає, що вплинуло на нього? Я мимоволі простягнув руку і доторкнувся до нього.

Раптово активація кімнати червоним світлом вивела мене з роздумів. Кристал згас, і голос ШІ станції озвався з усіх боків:

— Доступ до забороненого архіву відвідувачем. Захисні протоколи активовано.

Стіни кімнати почали стискатися, а прохіди назад швидко закривався.

Моя реакція і цього разу не підвела, я швидко схопив кристал і кинувся до проходу. Ледве встигла вибігти з кімнати, як вона повністю заблокувалася. Залишаючись у коридорі, та переводячи подих, подивися на кристал:

— Мало бракувало щоб мене замуровали, — промовив я в голос. 

— Ден що відбувається? —  почув я по інтеркому голос Роса. — Тут увімкнулися аварійні вогні.

—  Де всі? —  вигукнув я біжучи в напрямку до центральной зали.

—  Кук і Фурі ще на кораблі, а Кхал щойно телепортувався на поверхню.

—  Тікай, здається я активував безпекові протоколи станції, —  промовив,  добігаючи до сержанта.

Ми телепортувалися до брами і вискочили в останню мить. Брама за нами склалася навпіл і зникла під землею.

***

Ми сиділи в кают компанії і аналізували те що відбулося. На столі стояв кристал і відкрите питання що з ним робити і де шукати саму речовину інфінум?

— Цей кристал щось на зразок сховища. А якщо речовина тут, на станції, в інших прихованих кімнатах? — припустила Ліе, яка саме приєдналася до нас.

— Якщо так, то ми маємо знайти інший вхід. Але тепер ми знаємо, що теріанці навмисно залишили підказки, — сказав я, дивлячись на кристал. — І, схоже, вони хотіли, щоб це побачив хтось із Землі.

Станція на астероїді стала для нас не доступна, і ми займалися пошуком іншого входу . Кук та Кхал запропонували залишитися тут ще на деякий час. Виявлення кристалу і формул було надто важливим, щоб просто покинути це місце.

— Можливо цей кристал — лише порода, тоді десь тут має бути і ще, — сказав Кук, розглядаючи уламок, що ледь світився слабким блакитним світлом. — Ми пропустили це минулого разу. Але тепер ми знаємо, що маємо шукати.

— Астероїд здається більшим, ніж ми думали, — промовила Ліе, проводячи пальцем по сенсорному планшету. — Мої сканери вказують на порожнини глибоко під поверхнею. Можливо, це залишки ще однієї частини станції. А можливо теріанці побудували станцію на тому астероїді, про який говорив Поводир.

— Тоді варто спробувати, дістатися туди — сказав я. — Якщо теріанці залишили тут кристал, вони могли видобувати і інші десь у глибині.

Після кількох днів пошуків у темних тунелях і лабіринтах, ми нарешті знайшли ще один швидше за все аварійний вхід. Це були масивні двері, покриті шаром пилу, але все ще цілісні. На їхній поверхні виднівся той самий символ, що й на головній брамі.

— Це воно, — упевнено сказав я, торкаючись символу.

Але двері чи то шлюз, не відчинялися, ні пристроєм Кука, який діяв на браму, ні іншими методами. Рос спробував розрізати їх плазмовим різаком, але все було марно, матеріал не піддавався.

— Так виглядає що система безпеки заблокувала всі доступи. — промовила Фурі, після кількох годин роботи з панеллю шлюзу.