Читати книгу - "Тотальний опір. Частина 2"

зацікавлення роботою і невдовзі сільськогосподарське виробництво цілком занепаде.

Знищення ремесел:

■ Вільних ремісників об'єднають у виробничі товариства. Як правило, керівники цього товариства небагато тямлять у ремісництві, зате є членами нової державної партії.

■ Непокірних ремісників, які не вступатимуть до товариства, знищують професійно, блокуючи їм доступ до необхідної для їх професії сировини. Отже, їхньою альтернативою є або послух, або ж цілковитий економічний занепад, та ще й покарання за «виробничий саботаж» і ворожий державному устроєві настрій.

Тероризування робітників:

■ З «представництва інтересів робітників» профспілку перетворять на державну організацію погоничів.

■ Буде скасовано право на зібрання і страйк. Припинення роботи вважатиметься саботажем і підлягатиме якнайтяжчому покаранню. Адже не дозволено страйкувати проти «народу»!

■ Скасовується будь-яке право вирішального голосу на підприємстві.

■ Втрачено соціальні здобутки на кшталт 8-годинного робочого дня чи 5-денного робочого тижня. Адже не можна не підтримувати продовження робочого часу «в інтересах народу».

■ Не можна змінювати місце праці.

■ Більше не існує спеціальних компенсацій за понаднормову працю, нічну зміну чи роботу в неділю. За більший обсяг роботи від «народу» не можна вимагати вищої оплати!

■ До праці «по-новому» належать і т. зв. «години, присвячені побудові нового суспільства». Це — неоплачувані понаднормові години, які слід відпрацьовувати добровільно і з широкою посмішкою для «загального блага» (що треба розуміти — для нового керівництва).

■ Кожен повинен постійно «виховувати» всіх навколо, і сам зазнаватиме такого ж виховання з боку інших. Стеження за колегами на підприємстві є необговорюваною очевидністю.

■ Кожний стає членом неуникненної «бригади» і зобов'язаний віддати своїх дітей у молодіжну організацію державної партії, де дітей виховуватимуть відчужено від батьків для стеження за членами власної ж родини.

■ Робітників не лише безоглядно експлуатують: над ними брехлива пропаганда ще й насміхається.

Загальний політичний тиск:

■ Усі партії, що існували досі, розпускаються і забороняються. На їхнє місце приходить єдина партія, т. зв. «державна партія».

■ Політичний тиск, який відчувають на собі чоловіки, жінки і діти, — жахлива річ. Кожний борсається у в'язкій мережі зобов'язань, і немає від цього жодного порятунку. Про якесь приватне життя вже не йдеться.

■ Щоразу потрібно відвідувати якісь «курси підвищення кваліфікації» та ходити на лекції. Жінки, хочуть вони цього чи ні, також мусять це робити.

■ Коли в кіно чи у театрі показують пропагандистський фільм або ж спектакль, то їх мають переглянути усі. По завершенню перегляду, фільм чи виставу належить обговорити і похвалити в колі глядачів.

■ Руйнування сім'ї є засобом досягнення мети: запроваджуючи жіночу працю, обов'язкові молодіжні організації, курси підвищення кваліфікації, людей виривають зі звичного для них життєвого трибу. Вони стають жертвами відчуття самотності, яке штовхає їх шукати прихистку в державі та її організаціях.

■ Самостійного мислення не тільки ніхто не цінує, воно навіть карається.

■ Поступово життя стає нестерпним. А політична поліція тим часом діє безупинно. Щоночі зникають спочатку десятки, а згодом сотні й тисячі наших громадян.

Нові вибори:

■ Доволі пізно, та все ж на тому таки першому році окупації проводяться «загальні вибори» маріонеткового уряду. Вибори тривають не один тиждень, і їх супроводжує хвиля потужної пропаганди. По усіх фабриках, офісах і житлових будинках проводять нібито добровільні й спонтанні, а насправді ж регламентовані й контрольовані збори та дискусії.

■ Місцеві пропагандистські посадовці відповідальні перед окупаційними органами влади за постачання для партії 100% голосів на виборах. Тому-то матеріалом для голосування служить «єдиний список». Аби отримати високу участь у виборах (99,9%), виборців приводять на виборчі дільниці закритими групами від підприємств чи житлових кварталів. А дорогою вони ще й змушені співати патріотичних пісень та нести знамена, транспаранти і портрети політичних лідерів.

Політична поліція

Нашому устроєві і духові політична поліція чужа. Водночас, першою передумовою успішної боротьби без зайвих втрат є знання супротивника.

Загальні зауваги:

■ У правовій державі поліція служить лише для відвернення небезпеки. У тоталітарній державі вона представляє собою абсолютне знаряддя влади.

■ Діяльність політичної поліції починається ще задовго до вибуху війни збором матеріалів про емігрантів, важливих осіб та потенційних неприхильників у країнах, які з часом будуть окуповані.

■ Політична поліція означає не стільки власне поліційні загони, скільки радше терористичну організацію.

■ Власне поліційно-технічні знання і вміння у неї невеликі: вони ніколи не дорівнюють знанням і вмінням звичайної кримінальної поліції.

■ Звідти й грубі методи політичної поліції, в яких небагато побачимо криміналістичних тонкощів. Однак відсутність технічних умінь політична поліція компенсує більшою брутальністю і жорстокістю.

■ Таємничий ореол навколо неї посилює дієвість терору. Політична поліція значною мірою тримається на своїй репутації, від якої кров у жилах холоне: значно менше впливають на ці чутки про політичну поліцію ефективність і результативність її дій.

■ Зазвичай часто навіть сам супротивник не знає, де починаються, а де закінчуються межі компетенції політичної поліції. Тож природний потяг політичної поліції до створення держави в державі є доволі значним і переважно увінчується успіхом. Політична поліція тероризує навіть власну армію і функціонерів адміністрації. Тому між цими установами не існує якоїсь серйознішої співпраці, ба навіть навпаки — у їхніх стосунках панує латентна напруга і конкуренція, а це значно знижує їхню взаємну дієвість.

■ Члени політичної поліції працюють зазвичай у цивільному одязі. Вони одягають однострої лише з особливої нагоди.

■ Політичній поліції немає потреби дотримуватися законів чи правил. На відміну від звичайної, політична поліція не ставить собі за мету забезпечувати превентивну дію вже самою присутністю і лише при потребі ловити зловмисників. Вона діє за принципом: «Запобігти захворюванню краще, ніж лікувати». Якщо перекласти цей вислів згідно з її практикою, то отримаємо: «Кожного, хто може стати нашим ворогом, слід випереджувально і негайно ліквідувати». Переважно про це йдеться ще до того, як той здійснить якийсь «злочин». Тому знищуються не тільки конкретні особи, а й цілі верстви населення та професійні групи.

■ Постійна недовіра навіть щодо власних функціонерів стає системною. Задіянням до розв'язання навіть найпростіших завдань багатьох чиновників забезпечується той ефект, що жодний функціонер не може відхилитися від офіційного курсу. Кожний автоматично намагатиметься перевершити своїх втягнутих у роботу колег у «твердості», «вірності системі» та «ненависті до ворога».

Звіти політичної поліції:

■ Політична поліція надає загалом три види звіту:

­­­­   ­­­­ а) «щоденні звіти» про важливі моменти;

­­­­   ­­­­ б) «сумарні звіти» про загальну ситуацію; це періодичні, переважно щомісячні звіти перед зацікавленими посадовцями;

­­­­   ­­­­ в) принагідні звіти, якщо в таких є