Читати книгу - "Шерлок M&M's"

і все таке… А якщо ти заміжня, то чому ж не з чоловіком, чому втекла до матусі й татуся? Значить, щось не так! Он скільки він був у цьому АТО, ти до батьків чомусь не ходила, навпаки, вони до вас із малим навідувалися. А ти все плакала-страждала, вірила-чекала…

— Слухай, це тебе не стосується! — Іринці стало аж не по собі. — Звідкіля знаєш?

— А ти здогадайся! Твоя мати з моєю товаришує, частенько навідується, все розказує. А вуха у мене є, — знизав плечима парубок. — Якщо не хочеш розлучатися, ми можемо влаштувати приємні періодичні зустрічі, він зроду ні про що не здогадається. Обіцяю: тобі сподобається!

Іринка вражена почутим. Невже це не слухові галюцинації? А їй же здавалося, що хай там хто, а Васько завжди буде другом. Просто другом. Майже рідною людиною. Усе зрозуміє. Підтримає. В дитинстві так славно було з ним гратися. А виявляється, он воно що! Вона уважно подивилася на обличчя Васька, зазирнула в його світло-карі очі. І усвідомила, що той, кого бачить, давно вже не дитина. Іринка рвучко підвелася, вручила йому свою ще не відкриту порцію морозива.

— Смачного! А розмовляти нам більше ні про що. Прощавай.

VIII

Іринка спішить до батьків. Аби якнайшвидше обійняти свого любого синочка. «Мабуть, уже прокинувся, просто мама з татком не хочуть турбувати», — думає вона. Ага, у неї ж «побачення з другом»… Трохи неприємно, що так склалося. Але це на краще, тепер зрозуміло, що до чого і хто чим дише. Власне кажучи, Іра добре навчалася, у тому числі встигла прослухати курс лекцій вікової психології. І чудово розуміє: це абсолютно нормально, коли хлопчакам подобаються трохи (і навіть значно) старші дівчатка. Але ж вона сама нічого «такого» до Васька не відчуває, от і вважала, нібито це справжня дружба без усіляких там симпатій. А тепер все зрозуміло, на душі стало якось порожньо і трошечки навіть мерзотно! От як цьому Васькові не соромно, га? А йому таки не соромно! Сидить там собі, наминає морозиво, та й думає, що Іра просто не зрозуміла і не оцінила свого щастя!

— Агов! Що це ти йдеш і нічого перед собою не бачиш? — біля під’їзду стоїть її благовірний із якимись пакунками.

— Все, що мені треба, я бачу, не переймайся.

— Я взагалі нічого не розумію! Нічого мені не сказала, втекла з дитиною о батьків. Ще й ключі сусідом передала. Телефоную, а мені говорять, що абонент поза зоною досяжності. Як тут не перейматися?

— А хіба тобі є до нас діло? Тільки-но ми з Богданчиком пішли до лікаря, як ти одразу ж привів додому невідомо яку дівицю. От скажи мені, як так можна?

— Ти що, зовсім здуріла? Чи мультиків передивилася?

— Як ти зі мною розмовляєш? Між іншим, у мене докази навіть є! На, дивись! — Ірина повільно і обережно дістала із медальйону на шиї довжелезну темну волосину. Її обличчя так і випромінює зневагу та ображену гордість. Санько ж, замість того, щоб навколішки просити пробачення та розкаятися, чомусь розреготався.

— Це зовсім не те, що ти подумала!

— Ага, звичайно! Щоб ти знав, усі зрадники саме так і кажуть.

— Сонечко, що з тобою? Казок перечитала чи мультиків дивилась надто багато? Я тільки вас із Богданчиком люблю. Як ти навіть думати про всяке таке можеш? А про волосину треба було одразу сказати. Тут така історія…

— Ну-ну?

— Пам’ятаєш, я ж ото за компом сидів, ти сварилась на мене. А то я одну штуку намагався створити, гру. І от у мене все-таки вийшло. Коштують такі розробки дорого. А мені пощастило знайти замовника швидко, та що так швидко, миттєво.

— І де ж ти його шукав? — Іра примружила очі, стримуючи посмішку. Вона уже здогадалась, що замовник — той парубок із довгим волоссям, про якого їй розповів M&M's.

— На форумі спеціальному. Ми зустрілися, спершу я йому показав гру, розповів, що до чого, а потім він пішов по дискету і гроші. Тим часом я збігав у маркет підкупити продукти, щоб коли ви з Бодею повернетеся, все було на місці. Я ж не хочу, щоб ти всі оці пакунки тягала. І тут вертаюсь я додому, як цей замовник, Антон, уже спішить до мене з дискетою. Разом ми й зайшли у квартиру. M&M's біля під’їзду, на лавці, відпочивав з газеткою. А невдовзі прибіг до мене із ключем, каже, що ти передала. Я спершу не второпав, що до чого. Та й голова трохи іншим була зайнята. А потім, як уже Антон розплатився та й пішов собі, я пригадав, що ти про розлучення говорила, ну й побіг до M&M's-а, запитати, в якому настрої ти була…

— І що ж він тобі сказав?

— Та нічого. Біжи, каже, рятуй свою родину, бо молоді ви, це дурниць наробите. От я і побіг.

— Та нам і тут добре. Не треба було турбуватися…

— Мені без вас недобре… Он глянь, що я тобі купив! Я знаю, ти про таку міряла! — Санько дістав із кишені джинсової сорочки маленький пакуночок із каблучкою.

— Не треба було витрачатися! — начебто байдуже сказала Ірина. А сама аж сяє радощами! Отримувати подарунки від коханого завше приємно. Особливо якщо це сюрприз.

— Треба… От поміряй. І забираємо Богданчика та повертаємось додому, скоро нам мої батьки по скапу зателефонують. Вони нас усіх бачити хочуть. Наполягатиму, щоб поверталися із цих своїх заробітків. Вони-то кажуть, що в Італії майже райське життя, та я не вірю, що тії гроші насправді так легко їм даються. Тепер я знаю, що зможу нормально нас забезпечувати. І квартиру будемо винаймати, це не проблема. А трохи назбираємо грошенят, то й власне житло придбаємо. Може, навіть хатинку в селі. Чому б і ні? Свіже повітря, своя городина, ти у дитсадочку місцевому якраз працюватимеш…

Каблучка уже на пальчику Ірини. Саме враз, Санько ж бо точно знає розмір — шістнадцятий із