Читати книгу - "Гадючник. Дорога в нікуди"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Очевидна двоїстість Моріакової концепції. На противагу модерністській естетиці, письменник зображує своїх персонажів у конкретному часі й просторі. Наділяє їх типологічними соціальними ознаками, викриває шкідливий вплив ортодоксального католицизму й усього комплексу буржуазного способу життя на молоде покоління. Доводить історичну обумовленість і правомірність опору, який чинить своєму оточенню мисляча молодь. Тонко, проникливо, співчутливо аналізує характер і зміст її антивласницьких і творчих шукань.
Але, як щиро визнавав Франсуа Моріак, — він сам ніколи не міг позбутися своїх класових і релігійних ознак. Не позбавлені їх і його молоді герої. Письменник не насмілився глибоко зазирнути в майбутнє, побачити живі молоді сили, які в сучасному вирощують зерна прийдешнього. Заважала вузькість змальованого Моріаком суспільного кола, необізнаність письменника з народним середовищем, де тим часом визрівала нова революційна парость. Лише зрідка, як явище виняткове, зустрічаємо в творах Моріака образи молодих людей, цілком вільних від гіпнозу золота й християнських ілюзій, — як от життєрадісний, безтурботний Люк («Гадючник») або Домініка з роману «Ягня».
В центрі уваги письменника — трагедія прекраснодушних поривів юності, її прагнень до науки, творчості, прогресивної громадської діяльності, що здебільшого приречені на поразку. При^ чому Моріакові ясно, що ця поразка не тільки наслідок шкідливого виховання дітей в окремих родинах: вона зумовлена усталеною системою, моральними законами капіталізму. Доказом цього може служити порівняння одного з найсильніших романів Моріака «Дорога в нікуди» з написаним на п'ять років раніше романом «Таємниця Фронтенаків». Відмінність емоційної атмосфери цих творів ще більше підкреслює об'єктивну тотожність у вирішенні проблеми молоді в капіталістичному суспільстві.
«У книзі, написаній 1933 року, показано «ідеальну» родину бордоських буржуа. Бланш Фронтенак — молода вдова, яка самовіддано присвятила себе вихованню п'ятьох дітей. Її шуряк Ксав'є віддає дітям померлого брата свою частішу майна. Релігійне виховання сприяє чистоті сімейних звичаїв, взаєморозумінню, братерській ніжності між трьома молодими Фронтенаками, душевній чуйності у родинних стосунках, допомагає подолати спокуси, які трапляються на шляху юнаків. Але ідилічному, здавалося б, сімейству Фронтенаків також не дано вийти за рамки стосунків у буржуазній родині. Бо, як сказав дуже подібний до П'єра Костадо («Дорога в нікуди») середульший син побожної Бланш, поет Ів: «У цій родині теж не знають, що таке щастя». Сувора католицька дисципліна духу і, як завжди, матеріальні інтереси родини змушують старшого брата — розумного, доброго Жана-Луї — відмовитися від кар'єри професора філософії, про яку він мріяв, і взятися до господарських справ. Молодший — Жозе — втікає від домашнього «любовного гніту» до іноземного легіону. Іва насилу рятують від самогубства.
Написана 1939 року сімейна хроніка «Дорога в нікуди» — твір, виношений думкою художника в умовах «політичного» десятиліття 30-х років, набагато складніший і досконаліший. В цьому романі не можна не помітити настроїв тієї частини французьких літераторів, які, хоч і не брали безпосередньої участі в діяльності Народного фронту, все-таки певним чином відгукнулися на визвольні ідеї.
Оригінальна назва роману — «Les chemins de la mer» — «Дороги до моря». Епіграф, який згодом повторюється в тексті як провідна думка твору, вносить деякі уточнення в розуміння його ідеї, характеристики персонажів, самої назви: «Життя більшості людей — мертва дорога, що веде в нікуди. А деякі з дитинства знають, що йдуть вони до незнаного моря. Ось уже їх дивує гіркота вітру, ось уже й присмак солі в них на губах — це аж поки перейдуть вони через останню дюну, а тоді розбурхана стихія шмагне їх піском і піною. І їм лишається або поринути в цю безодню, або вертати назад».
Напружена і водночас підкреслено буденна сюжетна ситуація з глибоким ліричним підтекстом. Майстерна зав'язка, яка дає поштовх до розгортання подальших подій та еволюції характерів.
Багата вдова Леоні Костадо, дізнавшись про ганебну любовну інтригу й близьке банкрутство нотаріуса Оскара Револю, пізно ввечері приходить до його дружини й своєї приятельки, яка ні про що не здогадується. Напустивши на себе фальшиве співчуття, Леоні всілякими хитрощами й настирливістю вириває у вкрай розгубленої жінки підпис на передачу дітям Костадо чотирьохсот тисяч франків, які начебто привласнив собі Оскар. Далі довгий ланцюг життєвих катастроф, що їх переживають обидві сім'ї. Застрелився Оскар. Люсьєна Револю з дітьми переїхала у свій занедбаний сільський маєток — єдине, що лишилося після розорення. Робер Костадо відмовився від своєї нареченої Рози Револю, яка з вишуканої світської красуні перетворилася на скромну, недбало одягнену продавщицю з книгарні. Обривається прекрасна дружба молодших членів обох сімей: юного поета П'єра Костадо і палкого прихильника його таланту, надто вразливого меншого брата Рози — Дені. Помирають обидві матері і старший обожнюваний син Люсьєна Револю — хворий і бездіяльний Жюльєн. Дені, самотній, позбавлений моральної підтримки любої сестри, поглинутої власним горем, наляканий загрозою матеріальних злигоднів, одружується з вульгарною дочкою спритного управителя маєтку і сам потроху опускається до її рівня. П'єр Костадо, тепер багатий і незалежний, веде богемне життя в Парижі, стає справжнім гульвісою, а потім, усвідомивши своє моральне падіння, з розпачу, так само як Жозе з «Таємниці Фронтенаків», добровільно йде на військову службу в колоніях.
«Дорога в нікуди» — твір чи не найбільш позначений «гіркими вітрами» особистих Моріакових спогадів і роздумів. Адже не випадково П'єру Костадо в романі приписано вірші, які окремим виданням уже під власним ім'ям пізніше публікував сам Моріак. Це поема «Аттіс і Кібела», яка стала «гімном» молодого покоління Костадо і Револю, життєлюбного «блоку молодих», що прагне вивільнитися від брудного ярма грошей і мертвотної буденності.
Порівняно невеликий за обсягом роман Моріака ідейно наснажений силою гнівної критики капіталістичного стереотипу життя й особливою схвильованістю за долю молодого покоління. Моріак написав свій суворий і водночас поетичний твір, ні на крок не відступивши від правди життя, як він її розумів, не припустившись найменшого компромісу в своїх оцінках. І в 1939, і в 1969 роках він нездатний був повірити в можливість перемоги «моральної революції» в надрах капіталістичного світу, про яку говорив у останньому томі своєї сімейної «саги» Ерве
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гадючник. Дорога в нікуди», після закриття браузера.