Читати книгу - "Трикутний капелюх"

всього лише жалюгідним, беззубим дідуганом, який панічно боїться гніву своєї величної дружини.

Вдало обігрується в повісті й зовнішня схожість корехідора та дядька Лукаса. Тема героїв, які настільки схожі між собою, що їх плутають навіть близькі родичі, стала вже своєрідним комедійним стереотипом (цей мотив звучав ще в «Менехмах» Плавта та в комедіях Шекспіра). Проте схожість героїв, що традиційно породжує серію трагікомічних ситуацій, використовується Аларконом не тільки як одна з передумов інтриги — вона ще несе в собі етичне навантаження. Потворність дядька Лукаса зникає перед його внутрішньою чарівністю, а потворність корехідора, навпаки, є ніби покаранням за його внутрішні вади. В епізоді в канцелярії зовнішня схожість героїв особливо помітна. Коли в розчинених дверях кабінету з'являється дядько Лукас у вбранні представника влади, ця схожість здається разючою. Та саме в цей момент найвиразніше виявляється внутрішня антагоністичність персонажів. Лукас, однаково природний і в одязі мірошника, і у вбранні корехідора, намагається, проте, якнайшвидше позбутися маскарадних регалій, щоб повернутися до щасливого життя на млині. Дон Еухеніо, жалюгідний і нікчемний в одязі мірошника, враз змінюється, торкнувшись корехідорського жезла. Послати на шибеницю дядька Лукаса та ще півсвіту на додаток — перша думка «людини в трикутному капелюсі».

Зображуючи своїх героїв, які сформовані конкретними соціальними умовами, письменник створює цілий ряд типів. Таким є, наприклад, Гардунья, підлеглий корехідора, персонаж не менш виразний, ніж сам дон Еухеніо де Суньїга. До речі, провідна роль у розвитку інтриги належить саме йому, а не корехідорові, який в основному лише виконує поради Гардуньї. Якщо дон Еухеніо чотири роки владарює в містечку, то Гардунья був альгвасилом аж при чотирьох корехідорах, — саме ця обставина ототожнює теперішнього й колишніх володарів трикутного капелюха.

Завдяки лаконічним, але водночас напрочуд виразним художнім засобам, образ підступного альгвасила набуває гострого сатиричного звучання. Обігруючи лише одну якість свого персонажа — гнучкість за будь-яких умов, автор «Трикутного капелюха» досягав великої викривальної сили. Худорлявий, рухливий, з блискучими очицями, з дрібними відразливими рисами обличчя, подібний до нацькованого на злочинця пса, зовні покірливий і плазуючий Гардунья керує вчинками свого пихатого хазяїна. Ненавидячи корехідора, він, проте, вміє використовувати його вади й пороки. Альгвасил постійно деградує і врешті стає посіпакою французьких загарбників.

Пасує до корехідора та Гардуньї і алькальд сусіднього села Хуан Лопес, втілення сваволі й погорди. Сільський алькальд — «гравець, п'яничка і розпусник» — охоче робить необхідні корехідору послуги. Боячись викриття свого шахрайства, Хуан Лопес посилає мірошнику наказ про арешт, не відчуваючи навіть докорів сумління.

Логіка внутрішнього розвитку характерів дійових осіб визначається як психологічною переконливістю образів, так і ідейно-естетичними засадами автора. Щоб краще її зрозуміти, необхідно звернутися до структури повісті. «Трикутний капелюх» складається, власне, з історії мірошника, яка часом уривається авторськими відступами, й зі своєрідного історичного обрамлення. Обидві смислові частини повісті мають свою власну структуру, свої часові параметри і стикаються лише в авторських відступах і заключному розділі твору. Події на млині подаються за законами фольклорної поетики. Немов мандрівний комедіант, розгортав автор перед читачем лубковий романс. В розділах-картинках яскравими фарбами зображено жанрові сценки. Обсяг такого розділу часто не перебільшує кількох абзаців. Буває, що оповідач уриває Свою розповідь довірливими зверненнями до читача (використання прийомів лубкового романсу виявилось дуже плідним для іспанської літератури, досить згадати хоча б «Чудову шевчиху» Гарсії Лорки). Про все, що сталося на млині, автор розповідає, як очевидець — жартівник і веселун. Жваво й безпосередньо пояснює він кумедну плутанину подій, заохочуючи читачів до «розігрування сюжету». І згодом ми переконуємося, що саме в конфліктній ситуації, в зіткненні яскраво накреслених характерів виявляється народна основа повісті. Моральний урок, яким завершується протиборство мірошника й корехідора, за своєю повчальністю подібний до народних оповідок: перемога благородного дядька Лукаса повинна бути повною так само, як і поразка підступного корехідора.

Необхідний настрій, яким пройнята вся розповідь про долю мірошника та його жінку, встановлюється вже у авторському вступі. Життєлюбство письменника наповнює людським теплом картини побуту і звичаїв, які самі по собі могли б здатися суто буденними, позбавленими значення. Дотримуючись законів фольклорної поетики, Аларкон вводить своїх персонажів у своєрідний часовий вакуум. Намальований легкими мазками авторський вступ позбавлений відчуття конкретного часу. Власне, це стосується і всієї повісті, крім першого та останнього розділів, — саме з них стає ясно, що герої не можуть бути незалежними від тих важливих історичних подій, які відбуваються поряд з ними. Дядько Лукас та сенья Фраскіта існують не поза історією, а в її глибинах, вони е втіленням незнищенності здорового народного характеру.

При глибшому розгляді не важко помітити, що й решта дійових осіб подана автором як породження тієї епохи, каталізатором якої стали події війни за незалежність. Взагалі ця тема посідає значне місце в творчості письменника. Так, похмурий, відлюдкуватий аптекар («Офранцужений») жертвує собою в ім'я батьківщини, а вайлуватий вугляр («Алькальд-вугляр») перетворюється в народного героя. Характер персонажа, що здавався звичайним і малоцікавим за буденних обставин, у екстремальних умовах розкривається повністю. Подібно до героїв «Маленьких національних історій», нерідко несподівану еволюцію переживають і персонажі «Трикутного капелюха». В душі розбещеного алькальда Хуана Лопеса збереглася, мабуть, здорова народна основа, адже під час війни він стає партизаном і героїчно гине. Власне, тільки Гардунья, залишаючись в рамках даної йому негативної характеристики, стає прибічником інтервентів. Навіть дон Еухеніо помирає у в'язниці, так і не змирившися з владою французьких загарбників.

Те, що корехідора висвітлено раптом з позитивного боку, пояснюється ще й неоднозначністю соціально-політичних поглядів самого автора. Критична оцінка старорежимної Іспанії в повісті очевидна. Однак нищівна сатира, спрямована проти «старого порядку», який недавно панував у країні, поєднується з певною ідеалізацією минулого. Консерватизм письменника виявляється і в штучному об'єднанні народної та аристократичної основ. Провідний конфлікт повісті — протиборство достойного простолюдина й негідного аристократа — частково знімається втручанням у хід подій корехідорової дружини. Цей образ займав особливе місце в повісті. Змальовуючи величну корехідоршу, письменник створює її парадний портрет. На тлі порожньої зали виникав урочиста постать допьї Мерседес Каррільйо де Альборнос-і-Еспіноса де лос Мантерос. Ідилічні картини змінюють одна одну: ось ніжна мати читає молитву над дитячим ліжечком, ось ласкава господиня розмовляє зі слугами, ось знатна сеньйора доброзичливо зустрічав просту селянку тощо. Виникає найпростіша схема — аристократія, як і народ, в носієм душевної краси та етичних ідеалів. Проте повної переконливості ця схема не досягав. І перешкоджав цьому художня майстерність самого автора «Трикутного капелюха».