Читати книгу - "Ялинка, Михайло Михайлович Коцюбинський"

на губах у нього, блискучих й червоних, грала легка усмiшка. Вiн був задоволений врештi. Те, що його хлопець звався так само, як i вiце-губернаторський син, що вони разом учились i що Доря зважився бити таке паненя, - сповняло його радiсним подивом. От хоч би й вiн, Карпо Петрович. Вiн носив бiлi погони i шашку, як офiцер… Його боялись, бо мiг зробити людям багато лиха… А проте мусив витягатися в струнку та козиряти тому шмаркачевi через те тiльки, що був сином його начальства. Який був вiя щасливий, коли йому вдалось одного разу пiдсадити паничика того у фаетон, а от його Доря… Хе-хе!..

Сусанна тим часом таємничо щось прикривала в кутку на канапi та тривожно поглядала на дверi, за якими бубонiв Доря уроки.

- Чого ти смiєшся?

Вiн пошепки розказав їй, що чув од Дорi, i обоє довго осмiхались до себе очима.

- Хе-хе!

- Хi-хi!

- Завтра наш Доря кiнчав десятий рiк… - мрiйно обiзвалась Сусанна, одкривши зiпсованi зуби, i одiгнула рiжок подушки, звiдки щось заблищало.

- Покажи, Сузя… що там таке? Карпо Петрович пiднявся з-за столу, похитався на блискучих од лаку чоботях i пiдiйшов до канапи.

- Цс… - писнула слабо Сусанна, колихнувши важкими грудьми, i всiм м'яким тiлом, як тiстом, що вилiзло з дiжi, навалилася на подушку.

- Потому покажу… А ти що йому подаруєш?

Карпо Петрович ляснув у пальцi. Фу-ти, ну-ти! Його низьке чоло, що забiгало у заросль волосся, як мiлке плесо у лози, покрили зморшки. Вiн одкрив рота i трохи подумав.

- Я…

Але Сусанна полохливо замахала на нього руками. Ще Доря почує!

Доря їм заважав. Вони хотiли, щоб вiн швидше йшов спати.

За дверима чулось шелестiння сторiнок, ляпання книжкою в стiл i сердите бурчання.

- Чого ти там, Дорик?

Вiн став на порозi, з чорнилом на лобi й на пальцях, i кисло пхинькнув:

- Задачi не можу рiшити.

- Фу-ти, ну-ти! От яке горе… А подай-но сюди задачу, подивимось, що се за звiр.

Карпо Петрович потирав руки, як добродушний ведмiдь перед уликом меду.

Вiдставив далеко книжку i читав, наче рапорт:

- Троє купцiв подiлитися мали… Ти уяви собi троє купцiв, наприклад - наш Сруль, Iцько i Пiнька… Здається не трудно… Другий мав грошей два рази бiльше, нiж перший… Розумiєш, як перший, а третiй стiльки, як тi два разом.,. Значить, Пiнька мав стiльки, як Сруль та Iцько. Ну, зрозумiв? Се ж дуже просто.

Але Карпо Петрович i сам не вiрив, що це так просто. Вiн плутав, кричав на Дорю, тицяв грубим пальцем в задачник, наче хтiв роздушити всiх трьох купцiв, i врештi так впрiв, що Дорi неприємно було дивитись на ряснi крапельки поту на чолi в батька.

- Iдiотська задача! Чого вас там вчать! Вiн з злiстю одкинув од себе задачник i пiднявся сердитий та збентежений вкрай.

- Як вони мучать бiдних дiтей!.. - обурилась палко Сусанна, теж од напруження мокра пiд хмарою пишних муслiнiв.

Але Доря раптом блимнув очима, вдарив себе олiвцем в лоб i в двi хвилини задовольнив купцiв.

- Теж арихметик! - напалась на чоловiка Сусанна. - Не мiг роздiлити кiлька рублiв…

I обняла щасливим оком сiру фiгуру сина, чужу неначе в довгих, аж до пiдлоги, штанах.

- "Арихметик"!.. Мовчала б, коли сказати не вмiєш! - буркнув сердито Карпо Петрович. - У мене свої задачi… Побула б хоч раз на дiжурствi.

Вiн навiть забув у замiшаннi ляснуть по-офiцерськи чоботом в чобiт.

Вийняв з штанiв важкий портсигар, теж офiцерський, зважив його в руцi i закурив папiроску.

Зелене свiтло од лампи м'яко зливалось з рожевим, що стiкало з-пiд образа у кутку, новi гудзики на гiмназичнiй шинелi горiли, як самоцвiти, а синiй дим папiроски хвилював легко у теплiм затишку хати. Доря знову бубонiв за дверима.

Карпо Петрович зняв з етажерки шинелю i м'яв у долонi сукно.

- Матерiал добрий, здається… i пошив непогано… Вiн любовно погладив шинелю i знову повiсив на мiсце.

- Ах, який Доря смiшний! Одягся вранцi, наклав картуз i став на порозi у моїй спальнi. А я була ще в сорочцi, тiльки що встала, та як крикну з переполоху, що хтось чужий увiйшов… Потому ми довго смiялись…

- Скiльки взяв Шмуль за картуз?

- Рубель двадцять оддала… Божився, що втратив тридцять копiйок…

- Ах, сучий син… Бiльше рубля не треба було давати. Де ж той картуз?

Вона подала йому його, знявши обережно з стiни, де висiв образ, а вiн довго любувався новим срiблом листочкiв - незрозумiлим i таємним для нього символом шкiльної мудростi.

Потому їх очi стрiлись й засяли, порозумiвшись без слiв.

- Хе-хе! Як, шельма, скоро рiшив задачу!

- Хi-хi… i з географiї п'ять.

Їх ще бiльше тiшило те, що вiце-губернаторський син дiстав лиш пару.

Доря прийшов сказати добранiч.

Вони лишились самi.

Тодi Карпо Петрович нетерпляче накинувсь на жiнку:

- Показуй, що ти купила?

Але Сусанна i сама вже виймала з-пiд подушки дарунок. Опустилась на помiст серед бiлих хвиль сукнi, i пiд важкими грудьми у -неї сухо затрiщала пружина.

Вiн теж з скрипом чобiт присiв бiля жiнки, мало не задихнувшись од солодкого запаху пудри з її лиця.

Нарештi бляшаний пароходик вислизнув з рук i поплив по помостi, поринаючи носом, немов на хвилях, та сповняючи хату гострим дирчанням металу.

- Як, ти думаєш, Карпе, Дорик буде радий?

Карпо Петрович не одповiв нiчого. Вiн мовчки стежив за пароходом i, коли той зачепився за нiжку стiльця, одчепив та пустив далi. Потому ще раз накрутив.

- Прийми свiй хвiст! - нетерпляче гукав на жiнку, коли пароходик ткнувсь носом в її спiдницю. - Розсiлась!..

Вiн навiть лазив за ним по помостi.

Сусанна сидiла щаслива, одкривши зiпсованi зуби, вся в тiнях од широкого кола волосся, на двi третини чужого.

Пароходик дирчав.

Врештi Карпо Петрович звiвся на ноги. Перевiв очi од цяцьки на жiнку i презирливо плямкнув губами.

- Ет, чорт зна що…

- Як чорт зна що? - здивувалась Сусанна.

- Авжеж… Не пристало йому забавлятись цяцьками.

- Багато ти знаєш поза своїм участком. Ти б подивився, як Доря ще й досi одягає свої ляльки. А вiн - "чорт знає що"!

Сусанна од невдоволення скисла й осiла, як тiсто в дiжi.

- Цiкаво, що ти придумав?

Карпо Петрович раптом засяв. Лице його освiтила добра усмiшка, i тепло спахнули очi.

- Я йому цяцьки не подарую… Я для нього таке придумав…

Вiн навiть урочисто пiдняв палець в важкому перснi.

- Я для нього таке придумав, що… Фу-ти, ну-ти! Запам'ятає до смертi. Навiть вiце-губернаторський