Читати книгу - "Драматичні поеми, Леся Українка"

товариство,

я від людей тебе не заховав.

 

Валент

То, батеньку, ще гірше. Се не знає

Аврелія, як часом тяжко в людях,

а то б не нарікала на «пустиню»…

У школі - то ж були щоденні муки,

тортури справжні! Школярі у нас

всі на «римлян» і «християн» ділились,

зчиняли раз у раз сперечки, звади,

два табори були непримиренні,

як на війні. Мене ж і ті, і другі

«межи́вірком» дражнили, та й тепера

молодики так само називають

за те, що я - з твого наказу, батьку -

здаюсь байдужим до змагань за віру.

Між ідолян і християн одмінком

холодним та оспалим я блукаю…

Ніхто не знає, що́ в мені кипить!

 

Мартіан

Господь, мій синку, знає все таємне.

Він дасть тобі заплату.

 

Валент

За що, батьку?

Чим прислужився я до слави бога?

Чим сам собі я славу заслужив?

 

Мартіан

Де ти навчився славолюбства?

 

Валент

В тебе.

У мене дух займався, як я слухав

про вхід господній у Єрусалим,

коли юрба народу незчисленна

«Осанна сину божому!» кричала,

і віття ліс над нею колихався.

Се ж був тріумф!

 

Мартіан

Та не найбільший, сину.

Мовчазно терплячи наругу й муки,

син божий звеличав вінець терновий

над всі вінці земні… То був тріумф.

 

Валент

І той ще не найбільший. Там, на небі,

сів божий син праворуч край отця,

а в судний день, при сурмах ангелиних,

появить славу другого пришестя.

 

Мартіан

(побожно)

Так, сподіваємось. Але ж, Валенте,

належить слава богові - не людям.

 

Валент

Павло-апостол, батьку, був людина,

проте ж він славен був по всіх світах.

Ареопаг, філософи премудрі

чоло клонили перед ним. Народи

всіх мов перейняли його імення.

Церкви - то світачі його. Ох, батьку,

я за таке життя стерпів би все!

 

Мартіан

Не всім те дано.

 

Валент

Знаю я, що слава

святая не судилася мені,

бо сина-проповідника не сміє

у себе мати Мартіан Емілій.

 

Мартіан

Син адвоката може прилучитись

до діла батька. Звісно, се завдання

не так величне…

 

Валент

Я твого завдання

не зневажаю, та мене не ваблять

закони й коментарії на їх.

Та й справи християнські не щодня ж бо

трапляються.

 

Мартіан

За се хвалімо бога!

 

Валент

Та й… я з тобою буду щирий, батьку…

такої слави, як твоя, для мене

було б не досить. Був я у суді

тоді, як ти там промовляв. Дивую,

як міг ти говорити! Не зійшов ти

ще й на трибуну, а вже там стояла

клепсидра, той холодний часомір,

що краплею по краплі невблаганно

відмірює тобі той час короткий,

що вділено для оборони правди.

 

Мартіан

Так що ж, Валенте? Світочам небесним,

і тим порядок дано й певний час,

коли і скільки їм світить на землю.

Я до порядку звик. Хіба промова

моя була невдала.

 

Валент

Ні. Здається,

промова та була з найкращих саме.

І що ж? Кому ж ти розсипав ті перли

ясного розуму? Якісь діди,

засушені в пергаментах, шукали

параграфів по кодексах в той час,

як ти вдавався до душі та серця!

 

Мартіан

Та судді й мусять пильнувать законів.

Я більше удавався з тим до люду,

а люд, здається, не байдужий був.

 

Валент

Юрба плескала не тоді, як справді

ставав ти на верхів’ї свого хисту,

а як спускався до низин утертих.

Я червонів при тих аплодисментах.

 

Мартіан

Хіба вже завжди так?

 

Валент

Та хоч би й ні,

то все ж я, батьку, вражений за тебе.

Останній проповідник з передмістя

яскра́вішу, живішу славу має,

ніж ти, найперший в місті адвокат!

Я б не стерпів такого!

 

Мартіан

Слухай, сину,

чи слава ж є найбільша надгорода?

Чи ж найпочесніше у світі - лавр?

Шанобний дуб, оливна гілка миру,

свячена пальма - чи ж не рівноправні

вони славутнім лаврам?

 

Валент

Може бути.

Та що кому належить. Он сестра

волить як не лілею, то троянду,

а я волію лавр. Такий я вдався.

Я про́бував усі мені приступні

шляхи до слави. Вірші, проза, драма,

наука - все те зрадило. Не маю

я до письменства хисту. Чин живий

або живеє слово - се талан мій,

я син оратора таки недарма!

Та досі скрізь цвілим і сірим муром

ставала на дорозі обережність.

Я не проламувався через мур,

шануючи твоє завдання, батьку,

але тепер знайшов я кружну стежку,

що вже тобі шляху не переріже…

 

Мартіан

Яку ж то саме?

 

Валент

Я вступлю до війська.

 

Мартіан

Ісусе Христе!..

 

Валент

Що ж ти так жахнувся?

Чи мало християн у війську служить?

 

Мартіан

Але ж вони там служать по неволі,

а ти по волі мав би лити кров,

носити цезарські орли, приймати

з нечистих рук вінці!

 

Валент

Бо чисті руки

вінців не мають для таких, як я.

Я людських душ не смію боронити

від князя тьми, то буду проганяти

хоч темні орди варварів північних.

Піду туди, де бій кипить найдужче,

а там уже ніхто не запитає

мене про віру. Там - аби одвага