Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 3, Мурасакі Сікібу"

жалкую, що прагнула близьких стосунків на ту коротку мить, яку судилося нам прожити разом», — сказала вона крізь сльози.

Принцеса, сповнена сумних думок, тільки мовчки дивилася на матір, бо, сором’язлива і боязка від природи, не знаходила в собі сили, щоб усе негайно пояснити і полегшити матері душу, а та, побачивши її розгубленість, не стала докучати розпитуванням. Вона веліла служницям запалити світильник і поставити перед гостею столик з частуванням. Почувши, що дочка відмовляється від їжі, мати сама взялася її пригощати, але та ні до чого так і не торкнулася. Тільки одне тішило принцесу — що матері стало краще.

А тим часом принесли нового листа від Юґірі. Його прийняла служниця, яка ні про що не здогадувалася. «Велено передати пані Косьосьо», — пояснила вона. «От знову біда!» — подумала Косьосьо, беручи листа. «Про що цей лист?» — зацікавилася мати принцеси. Вона вже потай змирилася з думкою, що Юґірі стане її зятем, і чекала його, але, з появою листа відчувши, що сьогодні він не приїде, знову занепокоїлася.

«Вам треба неодмінно відповісти, — сказала вона дочці. — Мовчати непристойно. Навряд чи хтось зможе захистити вас від пліток. Може, ви й справді ні в чому невинні, але вам ніхто не повірить. Якщо ж ви відповідатимете на листи пана Удайсьо, то ваші стосунки, гадаю, стануть такими ж, як дотепер. Інакше ви здаватиметеся надто норовливою». Мати попросила листа, і Косьосьо неохоче передала його їй.

«Ваше вкрай холодне ставлення до мене, — писав Юґірі, — не вгамувало моєї пристрасті, а швидше навпаки...

Жодна загата

Глибшим не зробить

Гірський потік,

Який нестримно,

Котиться по схилу{11}...»

Лист був дуже довгим, і мати не дочитала його до кінця. Було в ньому щось невиразне, обурливо безтурботне, яке свідчило, що, на превеликий жаль{12}, Юґірі сьогодні не приїде. Хоча покійний Касіваґі й не виправдав її сподівань на щасливе доччине подружжя, але він ніколи не забував про неї дбати й бути надійною опорою. Це втішало матір, хоча вона і вважала, що її дочка заслуговує кращої долі. А що тепер можна чекати від Юґірі?.. «Що скаже Великий міністр у відставці{13}?» — хвилювалася вона. Вирішивши дізнатися про наміри самого Юґірі, мати старанно витерла очі, зовсім померклі від сліз протягом цих тривожних днів, і накреслила кострубатим, схожим на пташині сліди, почерком: «Вашого листа принесли саме тоді, коли дочка зайшла провідати мене, бо мій стан не вселяв надії. Я вмовляла її відповісти, але вона настільки занепала духом, що страшно було на неї дивитися...

Що для вас

Ці луки, де гвоздика{14}

Марно блякне?

Лише притулок

На одну недовгу ніч...»

Дописавши, вона згорнула аркуш і підсунула його під завіси, а сама відкинулася на узголів’я, бо їй знову стало зле. Служниці заметушилися навколо. «Злий дух зумисне приспав нашу пильність», — бідкалися вони. Монахи негайно почали голосно читати молитви й промовляти заклинання. Служниці радили принцесі повернутися у свої покої, але вона навідріз відмовилася, бо в таку розпачливу хвилину була готова померти разом з матір’ю.

Тільки опівдні Юґірі повернувся у свої покої в будинку на Третій лінії і того дня вирішив утриматися від поїздки в Оно, щоб не викликати в домашніх ще більшої підозри й не давати приводу для пліток. Весь вечір Юґірі знемагав від туги, що була тисячократ сильнішою, ніж досі. До дружини{15} вже дійшла чутка про його таємні походеньки, але вона, хоч і була стривожена, вдавала, що нічого не знає, і відволікалася від похмурих думок, граючись з дітьми в денних покоях. Вже зовсім стемніло, коли принесли відповідь матері принцеси. Присунувши до себе світильник, Юґірі довго вчитувався в листа, насилу розбираючи незрозумілий почерк, схожий на пташині сліди. Дружина пильно стежила за ним крізь завісу — і раптом, непомітно наблизившись, ззаду вирвала листа з його рук!

«Що ви робите? — обурився Юґірі. — Як вам не соромно? Це лист від пані Східних покоїв{16} у садибі на Шостій лінії. Сьогодні вранці вона застудилася, а я, затримавшись у батька, не мав часу її відвідати. Однак, стурбований, я послав гінця дізнатися про її здоров’я. Ну хіба цей лист чимось схожий на любовний? І взагалі ви поводитеся погано. Прикро, що ви з роками все більше мене зневажаєте. Невже вам байдуже, що я про вас думаю?» Глибоко зітхнувши, він, однак, навіть не намагався відібрати листа назад, і дружина ніяково тримала його в руках, не наважуючись прочитати.

«А по-моєму, це ви з роками все більше мене зневажаєте», — мовила вона нарешті, збентежена його незворушним спокоєм, така юна і чарівна в ту мить.

«Що ж, може, це і правда, — посміхнувшись, відповів він. — Таке між подружжям буває. Та от чи знайдете ви у світі другого такого, як я, чоловіка, який, досягнувши високого становища, залишався б зі страху вірним одній жінці, немов сокіл соколиці{17}. З такого люди сміятимуться. Подумайте, невже почесно бути дружиною несусвітнього телепня? Набагато краще опинитися в становищі жінки, яка, маючи перевагу, помітно виділяється серед суперниць. Завдяки цьому вона завжди почувається молодою, а подружнє життя ніколи не втрачає для неї своєї привабливості. Невже ви хочете, щоб я все життя просидів з вами, як той старий дід із стародавньої повісті{18}? Хіба в цьому є щось гарне?»

Здогадуючись, що такими пустопорожніми словами Юґірі хоче відволікти її увагу і забрати листа, принцеса, приязно всміхаючись, сказала: «А хіба є щось привабливе в тому, що у такого велелюбного чоловіка та така стара дружина? Останнім часом ви помітно змінилися. Я щиро вражена тим, як ви раптово наче б то й помолоділи. Досі я нічого подібного не помічала, а тому занепокоїлася. Було б краще, якби я поступово звикала до таких змін...» Її докори Юґірі сприйняв вельми спокійно, ба навіть з розумінням.

«А в чому я раптом змінився? — спитав він. — Невже ви мене в чомусь підозрюєте? Напевне, хтось звів наклеп на мене. Як це не дивно, дехто, мабуть, не може забути мого колишнього «зеленого одягу{19}» і вважає недостойним для вас одруження зі мною. Підозрюю, що ця особа навмисне обмовляє мене, щоб посіяти між нами ворожнечу. А ще неприємно, що через це може постраждати добре ім’я зовсім невинної жінки{20}...» Після тих слів Юґірі більше не сперечався, впевнений у тому, що станеться те, що має статися. Годувальниця Тайфу, яка колись зневажала його за шостий ранг, покірно мовчала.

Під час суперечки дружині невідомо як вдалося заховати злощасного листа. Вдаючи байдужість, Юґірі пішов у спочивальню і з тривогою у серці довго лежав, не склепивши очей, і все думав, як би забрати листа, в якому, напевне, мати принцеси написала щось важливе. Але що? Як тільки дружина заснула, Юґірі непомітно зазирнув під її вчорашнє сидіння, але нічого не знайшов. І коли це вона встигла його заховати? І куди? Роздратований такими думками, він до самого ранку не вставав з ліжка. Вранці, коли розбуджена дітьми дружина встала, він, удаючи, ніби щойно прокинувся, знову взявся до пошуків, але, на жаль, марно. Оскільки Юґірі