Читати книгу - "Згадаємо про нас, Дар'я Новицька"

Глава 3. Подарунок

Немов фурія, Мелісса залетіла в кабінет терапевта Ліама Гріна. Її обличчя порожевіло від злості. Гучно стукнувши дверима, без дозволу закрила жалюзі й, склавши руки на грудях, заціпеніла на порозі.

— Що таке? — підвів на неї погляд, відкладаючи папери.

— Ти ж вів місис Блум? — примружила сердито очі.

— Я.

— Тоді скажи мені, якого біса мене тепер звинувачують у тому, що сталося?

Мел пройшла кілька кроків та сіла навпроти за столом, уважно дивлячись на Ліама. Він мав здивований вигляд, але намагався спокійно поставитися до поведінки колеги.

— А що трапилося?

— У неї стався анафілактичний шок.

— І що? — відхилився, погойдуючись на шкіряному стільці. — Таке буває.

— Я зараз вирву тобі кадика! — ніби прогарчала. — Ти лікар? Чи перехожий?

— Мел, заспокойся! Що було далі?

— Я робила все за протоколом. Однак той хірург, Джексон, надто упереджений до мене. Він зробив свої висновки, навіть не дочекавшись результатів перевірки. А ще йому вистачило розуму повідомити про цей випадок чоловіку місис Блум. І тепер на команду чекає судовий позов. Вгадай, кого Джексон зробив винною?

— Тебе?

— Який здогадливий… — пирхнула губами й поклала руки на стіл, трохи нахилившись до Ліама: — Ти слідкував за нею? Я бачила картку, там усе було в нормі. Вона могла приймати якісь препарати поза призначенням?

— Звідки я знаю?! Алергічних реакцій не було виявлено. Звичайно, анестезійні препарати теж перевірялися. Тому, не налаштовуйся, що це саме твоя помилка. Перевірка розставить усе на місця.

— Якщо ти забув щось зробити, повір, я не залишу тебе поза цієї ситуації! — прошипіла, підіймаючись. — У своїй роботі я впевнена…

— Мел, — співчутливо схилив голову, — я теж у тобі впевнений. Судовий позов — не новинка для нас. У крайньому разі — є страхування. Дочекаймося результатів перевірки, і вже потім будемо знати, в який бік рухатися. Ходімо до кав'ярні? Розкажеш подробиці, а я подумаю, чим можу зарадити. Адже ти знаєш, що завідувач — мій дядько?

— Слухай, Ліаме! Мені абсолютно байдуже, хто твій дядько. Хоч Папа Римський! І захист через твої сімейні зв'язки мені не потрібен. Лише хочу попередити, що «злити» мене не вдасться. Я потягну за собою на дно всіх…

— Та яке дно? — зітхнувши, Ліам встав з-за столу та підійшов до неї: — Я ж на твоєму боці… Заспокойся!

Він лагідно погладив Мел по плечу, зазираючи в очі. Ледь помітна усмішка промайнула на чоловічому обличчі.

— Ти дуже напружена… Що тебе турбує? Хіба тільки ця ситуація з місис Блум?

Мелісса, важко видихнувши, згадала про Томаса. Вона ніколи не жалілася стороннім про те, що коїлося в її подружжі. Ні подружки, ні родичі, ні колеги — ніхто не знав, в якому стані розпачу вона перебувала. І зараз, коли Ліам так ніжно й співчутливо дивився на неї, ледь не зірвалася, аби не розказати про все, що накопичилося в душі.

Відчуваючи теплу долоню крізь тканину кофти, на мить захотіла стати слабкою й поділитися переживаннями. Утім, здоровий глузд швидко повернувся, роблячи жінку, як зазвичай, непохитною скелею.

— Мел, годі, зосередься! Попереду довгий робочий день. Ходімо, вип'ємо кави та повернешся до обов'язків з новими силами.

— Гаразд, ходімо. Справді, треба відволіктися.

Ліам щиро здивувався та помітно зрадів, почувши згоду. Взяв телефон зі столу й, наздогнавши Мел, щебетав про всілякі нісенітниці, які вона навіть не слухала.

Ідучи коридором до кав'ярні, до них підбігла чергова медсестра.

— Докторе Фостер? — дихання збивалося, наче пробігла марафон. — Біля ординаторської на вас чекає кур'єр.

— Привіз якісь документи? — байдуже продовжила йти.

— Та ні… — загадково всміхнулася дівчина.

— Окей, зараз підійду. Зачекаєш? — звернулася до Гріна.

— Я піду з тобою, не страшно. Маю трохи вільного часу.

— Як хочеш… — знизала плечима й пішла до ліфта.

Підходячи до службової кімнати вже здалеку побачила, що кур'єр привіз зовсім не документи. Він тримав на зігнутій руці великий букет білих троянд, а також щось, запаковане у золотистий папір.

— Мелісса Фостер? — ввічливо кивнув та простягнув теку для підпису.

— Так, — насупилася, розписуючись.

— Дякую, — хлопець простягнув їй подарунок і швидко пішов геть.

— Гарні квіти… — почула позаду голос Ліама.

Витягнувши листівку, що лежала поміж бутонів, розкрила її:

«Згадаємо про нас? Люблю тебе»

— Зараз я це поставлю десь, щоб нікому не заважало, і продовжимо наші плани.

Мел ніяково поглянула на колегу й квапливо зайшла в ординаторську. Поклавши квіти на тумбочку, почала розривати блискучий папір. У ньому виявилася іграшка — м'якенький плюшевий песик у пожежній формі. Це б здалося для неї милим, можливо, навіть усміхнулася б, якби до цього не було тієї сварки…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍