Читати книгу - "Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова "

Глава 3.

Благо сьогодні вихідний, і моєї скромної особистості вдалося-таки втекти з ранку до Маші непомітно від батьків (точніше, батька) та всюдисущого новоявленого братика.

Півгодини тому я вийшла з дому подруги і попрямувала до глухого лісу, який розташовувався неподалік місця проживання Громової.  Намагаючись ступати непомітно, не залишаючи слідів, я пробиралася в глиб чагарників.  Раз у раз птахи видавали нероздільні звуки.  Головне, щоб прицільного обстрілу не розпочали, інше не так важливо.

Хоча Маша і вважала такі прогулянки у лісі небезпечними, я любила побігати.  Точніше, це мені просто потрібно.

Ось і зараз я насторожено повела сірими вухами, помітивши якийсь рух на дереві.  Спокійно, Ксюха, це руда білка.

Але все ж таки хвилювання давало про себе знати.  Поруч зі мною тепер живуть вампіри, так що краще не висувати дуже часто і не нариватися на неприємності.  Ці неприємності і так зустрічалися на шляху занадто часто.

Трусцем підбігши до будинку Маші, я тихенько пошкрябалася в двері, не залишаючи слідів від пазурів.  А то для батьків дівчини подряпини на нові двері точно виявляться неприємним сюрпризом.

Подруга вже сиділа на першому поверсі, готова впустити мене будь-якої хвилини.

- Ксю, настав час тобі припиняти такі ось прогулянки, - пробурчала Громова.

- А мені подобаються пробіжки лісом.  І вовк від них теж божевільний, — з вовчої пащі вирвалися трохи глухі звуки.

Ну і голосок у мене, коли я перекидаюсь.  Не гірше, ніж у Саші у душі.

- А в мене навіть розмовляти погано виходить, - ще раз зітхнула Маша, пропускаючи мене до себе до кімнати.

Нічого не можу вдіяти, подруго.  Треба було раніше мене слухатись і частіше перекидатися у вовка і назад...

Я відійшла за шафу і почала перетворюватися на людину.  Неприємні відчуття, так вам скажу.  Начебто тебе навиворіт вивертає, причому кілька разів.

- Цікаво, а куди у перевертнів хвіст подіється?  - Замислено поцікавилася Маша.

- Гадки не маю, - адже я й справді ніколи над цим не замислювалася.

Одягнувшись, я вийшла з-за шафи.

- Маш, я до тебе ще завтра забіжу.

- Не вийде, - подруга засмутилася.  – Завтра Костя весь день удома проведе.  Може, в тебе зберемося?

- І будемо вити на місяць у суспільстві гадів?  - З глузуванням поцікавилася я у подруги.  - Давай краще одразу оргію з масовим кровопролиттям влаштуємо?

- Так, не варіант, - пробурмотіла та.

- Гаразд, давай у мене зустрінемося.  Заодно познайомлю тебе з найжахливішою у світі істотою, - запропонувала я.

– З ким це?  - Запитала подруга.

- З братиком.

Громова співчутливо посміхнулася:

- Не переймайся.  І не забудь подивитися, чи є в нього ікла.  Ми ж ніколи не бачили раніше вампірів так близько.

- Моє бажання: так до кінця життя не бачила б їх, - пробурчала я, виходячи на вулицю.

 

***

 

Машина Маші зупинилася біля мого будинку, і я залишила подругу днів моїх суворих.

У будинку був лише Алекс.  Хоча... з ним був ще хтось.  І не один.

Коли я відчинила двері, в ніс ударив неприємний запах гвоздикових сигарет.  Моя нині покійна тітонька дуже любила.  Завжди викурювала одну таку перед тим, як проводити експерименти.  Якось непогашена цигарка впала в суміш марганцівки та сірчаної кислоти.  Власне, після цього випадку тітонька і стала покійною.

- Миров, пам'ятаєш, що я тобі про небезпечні речовини казала?  Якщо ні, то запам'ятай один раз і до смерті!  - прокричала я, скидаючи кросівки.

- Заспокойся, Гончарова, у твоєму віці ще не знають, що таке цигарки, - озвався хлопець.

Зайшовши до вітальні, я виявила Сашу зі своїми дружками.

«Братець», до речі, не курив, а з сигаретою сидів один із його знайомих.  Симпатичний...

- Оу, а ти казав, що їй десять, - зацікавлено промовив хлопець із цигаркою.

- Вісім з половиною, - з милою посмішкою поправила я.

Третій хлопець задоволено посміхнувся.  Мабуть, він від початку не повірив другові щодо віку його зведеної сестри, тобто мене.

- А ви, власне, що тут робите?  Мирову ж заборонили з кимось спілкуватися, - бридким голосом помітила я.

- Так?  – здивувався хлопець із цигаркою.  - І чому ж?

- Так, він тут усім нахамив, а потім матюкатися почав ... - мрійливо промовила я, знаючи, що зараз несказанно дратую Сашу.

- Вали звідси, дурепа, - грубо обізвався братець.

- Рот відкриватимеш у стоматолога, Миров, а в мій бік навіть оченятами не виблискуй, - в тон йому відповіла я.

Алекс почав підніматися з дивана, але друзі схопили його за руки.

Правильно, хлопці, адже в мене терпіння теж не гумове.  Можу й чапнути, а в пана Мирова, я подивлюся, навіть іклів немає.

- Я теж із друзями в дитячому садочку за ручки ходжу, - промовила я з гаденькою усмішкою і вирушила до себе в кімнату.

З кожною хвилиною Саша дратував мене дедалі більше.  Ледве стримувалася, щоб не вихопити осиновий кілок і не вирушити в хрестовий похід на вампірів.  Точніше, на одного єдиного вампіра.  Зупиняло мене лише одне: потрібно було знайти осиновий кілок.  А я у видах дерев погано розбиралася, могла і накосячити.  То братик сміявся б, якби я за ним зі спиляною березовою гілкою бігала, немов у лазню віником заганяє...

Варто мені сісти за стіл і дістати підручники, як у двері хтось постукав.

Нізащо не повірю, що Миров прийшов вибачатися.  Швидше ви мені доведете, що еволюції не існує або що перевертні та вампіри – це нездорові дитячі фантазії, та й годі.

Відчинивши двері, я побачила хлопця, який досі докурював сигарету.

- У мене алергія на дим, - і оком не моргнувши, збрехала я.

Вампір (так-так, це він і був, та й третій друг хлопчика Сашка був теж вампірюгою) викинув сигарету прямо у вікно і підійшов до мене, обережно розглядаючи.

- І... як тебе звуть?  - Запитав він мене після хвилинного мовчання.

- Ксюша, а що?

- Та нічого, просто не розумію, чому Алекс так на тебе з'ївся.  Я Андрій.  Андрій Багров.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍