Читати книгу - "Сама собі автор, Дана Кейт"

Ось, нарешті сесія здана і я можу швиденько збирати речі і поїхати додому на канікули. Вдома на мене чекала моя маленька сестричка та подруга.

Швидко зайшла додому, закинула речі в прання та сходила в душ. Мала вже доїдала цукерки, які я їй привезла і сиділа із задоволеною моською.

-Насте, ти вдома?- покликала мама, заходячи в квартиру.

- Так, приїхала.

-Чудово, побудеш із Сонькою, нам з батьком від'їхати потрібно буде. 

- З Сонькою? Ми вже з Маринкою домовились піти погуляти.

-Ось, ми приїдемо і підеш. У тебе канікули ще довго, встигнеш погуляти зі своєю Маринкою.  Батькам би так допомагала, як до Маринки біжиш.

Все. Мама завелась. Як там співається у відомій пісні ? " Я завелася, зупини мене"..

Мама зібралась, поцілувала замазану шоколадом Соньку та вийшла з дому.

-Ну і що мені з тобою робити? - запитала у сестри.

-Як що? Брати мене з собою до Маринки.

- Ага, зараз, розбіглась.

-А не візьмеш, то я мамі розкажу, що ти мене дома саму залишила, -поміхнулась мала шантажистка з шоколадними зубами.

Ось!

Зателефонувала Маринка, запитала чи я не йду вже до неї, я відповіла, що доведеться сидіти вдома, бо не можу залишити малу. Тоді Маринка вирішила, що прийде сама і вимкнулася.

Ми сиділи на кухні, пили чай і намагалися поговорити у перервах, доки малий маніпулятор бігала з кухні в кімнату дивитись мультики.

Вже ближче до вечора зателефонував незнайомий номер.

-Так, я вас слухаю, - відповіла обережно.

- Насте, привіт, це я, -мені не треба було говорити ім'я, голос я впізнала зразу. Петро.

- Привіт, а ти що хотів? -запитала я і серце забилося, як божевільне.

-Поговорити хочу.

-Про що?

- Не по телефону. Може вийдеш? Я біля під'їзду стою.

Де? Поруч?  Ні!

-Хто там? - прошепотіла Маринка.

-Петро, - закривши телефон руками, відповіла я.

Подруга закотила очі і пішла до іншої кімнати гратись з малою.

-Я не можу вийти, давай іншим разом?

-Мені треба сьогодні поговорити, будь ласка.

-Добре, я зараз щось придумаю.

Я покликала Маринку.

-Мені потрібно вийти , посидиш з мало?

-Йди, поки я тобі чого міцніше не сказала.

-Я тебе люблю, - сказала подрузі і пішла перевдягатись.

Вона тільки зітхнула. Пам'ятала, як я переживала свою підліткову закоханість, як удруге  напилась і навіть пробувала палити, щоб викурити його з свого серця. Але , як то кажуть, що час лікує. І знаєте, що? Ніфіга він не лікує, просто біль притупляється та й і все.

Я вибігла на двір. Петро стояв біля під'їзду, руки в кишенях і весь якийсь, наче побитий.

- Привіт, - підійшов він.

-Вітання

-Як ти?

-Нормально.

Ми стояли хвилин п'ять мовчки. Кожен думав про своє. І раптом, я нарешті набралась сміливості і запитала:

-А ти що хотів?

Петро нервово проковтнув і глянув на мене.

-Я прийшов вибачитись.

-За що?

-За те, що дав тобі надію.

-Ти? Мені? Тобі здалось.

-Здалося? Я гадаю, що ти брешеш.

-З чого б тобі так думати? Ти мене не знаєш, а те, що гуляли в одній компанії, то це ні про що не говорить, - я прямо розсердилась.

- Я все знаю, бо Маринка розповіла мені.

-Розповіла що? - я напружилась.

-Розповіла все. Про твої почуття, про сльози, про те, як чекала...

-Так, все! Досить! Йди вже.

Я повернулась, щоб піти.

-Почекай, давай поговоримо. Я дурень був.

-Нема про що нам розмовляти. Бувай.

Я швидко забігла у квартиру. Маринка сиділа на кухні і копирсалась в телефоні.

- Я в шоці! - закричала я, - ти навіщо йому все розповіла?

-Тому, що мені шкода тебе було!- у тон мені відповіла подруга.

-А я тебе просила? От скажи, просила?

-Не кричи на весь будинок!

-Хочу і кричу!

-Сусідів налякаєш!

-А мені пофіг! Хай чують, яка в мене подруга.

- Насте, - вже спокійно почала Марина.

- Все, не хочу тебе чути.

-Ось саме почуй мене! Я не могла інакше, розумієш?

-Ні, не розумію, ти мене зрадила!

Я стояла з повними очима сліз і дивилась як Марина одягається та йде додому. Виглянула у вікно і побачила, як вони з Петром пішли разом.

Ну і скатертиною дорога! Теж мені друзі, називається!

Я зрозуміла, що це все не варте нашої дружби з подругою, що все це дитячі розбірки. Але як згадаю ту мене, вічно всю в сльозах, з підпухшим обличчям... З одного боку смішно, а з іншого ще болить.

Кажуть, що перше  кохання найболючіше...