Читати книгу - "Шабаш на Лисій горі, Ольга Томашук"

— А речі? Вези нас до табору, ми заберемо свої речі! Там же все, абсолютно все! І документи, і гроші, і особисті речі! Ти знаєш як довго відновлювати документи?

— Та я перед тим як за вами їхати, заїхав у табір та зібрав ваш намет з речима! Вдома вже розберетесь де чиє! Ненормальна! Хоч би дякую сказала! — обурювався водій на Лізу.

Краєм ока я помітила, що молодик не зводить з мене очей. Уважно мене роздивляється і про щось думає.

— Що? — не витримала я.

— Нічого. Просто перевіряю чи ти не відьма. Ось, дивись  десять ознак того, що ваша дружина відьма. В інтернеті знайшов. — і дав мені в руки телефон, щоб я впевнилася, що саме він читає.

— Але я не…

— Дивись! — перебив він мене. — Усі ознаки збігаються. Ну тільки носик в тебе маленький та гарненький. В одну мить мене причарував. 

— Для відьми носом не вийшла. — заперечила я.

— А може це тільки на Лисій горі відьми з довгими носами? А в інших місцях інакші…

— Можливо. — погодилась я.

— Артем. — представився молодик і поцілував мою ручку.

— Ксенія. — у відповідь усміхнулась йому.

— Ксеніє, чи погодишся ти потрапляти разом зі мною у пригоди та вибиратися з них цілими та неушкодженими?

— Це що, пропозиція? — втрутилася Ліза.

— Я згодна! Тільки…

— Що?

— Хочу на побачення. — сказала зніяковіло.

— Все, що забажає моя відьмочка. — зачарованим голосом промовив Артем та поцілував мене в ніс.

Кінець