Читати книгу - "Книга друга. Герой Дивли, LesykLab"

- Хм. – Ровендер обвів поглядом обрій. — Я сподівався на якісь сліди, залишені стадом Отто, або на ознаки нори снайпера. Але все занесло. Нічого нема.

Єва витерла піт з чола й ковтнула води. землі. І у дівчинки виникла ідея.

– Рови, пошукай «Золоту рибку».

- Так, так, так, - заспівав Ровендер, вдивляючись у далечінь. - Твоя літаюча машина. Гарна думка, Єва Дев'ять. Дуже гарна думка… Ага! - Він показав рукою кудись у далечінь. – Бачу її! «Золота рибка» геть там.

І вони побрели до судна, намагаючись рухатися вздовж кордону стародавнього міста, щоб рятуватися в убогій тіні його руїн від спеки, а заразом від піщаних снайперів, що ховаються прямо біля поверхні землі на відкритих просторах. Чим ближче підходили вони до уламків «Рибки», тим більше охоплювало Єву дивне почуття: ніби вона відмотує назад голопередачу, яку взагалі не готова переглядати знову.

- Ох! Що це тут? – Ровендер сів навпочіпки.

- Мій омніпод? - Єва поспішила до нього.

– Не думаю.

Перед ними лежала якась липка, присипана піском куля розміром приблизно з Єву. Навколо нього літали дивного вигляду мухи та безглузді комахи. Вони охоче поглинали схожу на густе молоко жижу, що сочилася з тріщин у підсушеній кірці. Ровендер поворушив неприємну масу палицею. Кінець палиці зачепився за щось усередині, і сируліанець потягнув щось назовні. Коли з мерзенної густої жижі з'явився скручений дріт, Ровендер схопився за нього і почав витягувати далі.

– Що це таке? - скривилася Єва. Тепер, коли її друг потривожив клейку субстанцію, навколо поширився нудотний сморід, на який злетіла ціла хмара мух.

— Гадаю, це наша зачіпка, — відповів він, смикнувши за шнур.

- Це ж рушниця Бестіїла! - Видихнула вражена Єва.

- Так і є, - підтвердив Ровендер і кинув зброю назад у жижу. – Як я й підозрював, піщані снайпери не можуть перетравлювати метал та матеріали, подібні до нього. Пам'ятаєш того снайпера, що зустрівся нам неподалік твого будинку? Він виплюнув мою пляшку.

- Пам'ятаю, - сказала Єва і скривилася. – Тобто мій омніпод – ось у цьому?

- Можливо. – Ровендер витер руки об свою зморщену куртку. - Але нам доведеться покопатися в жижі, щоб упевнитися.

Єву знову обдало хвилею огидної смородини.

- Я в ній копатися не буду, - заявила вона, наставивши палець на грудку. - Мене вирве.

- Але, Єва Дев'ять, там може лежати твій прилад, - заперечив Ровендер.

Єву раптом осяяло: вона витягла з сумки старий омніпод, позичений у Хейлі.

- Стривай. Може, ця штуковина скаже, є мій омніпод усередині цієї грудки чи ні.

– Гарна ідея, – похвалив товариш, збризкуючи руки водою.

Єва активувала старий пристрій. Декілька довгих миттєвостей вогники просто танцювали навколо центрального ока, потім він нарешті ожив.

– Вітаю, Ван Тернер, – промовив омніпід крізь свистячі перешкоди. Дівчинка і сируліанець переглянулися, а прилад продовжував: - Чим можу бути корисним?

- Чи можеш визначити місцезнаходження іншого омніпода? - Запитала Єва.

– Запускаю Техскан, – відповів той. Миготлива карта зони охоплення радара з'явилася над центральним оком. – Зафіксовано слабкий сигнал приблизно за дев'яносто метрів на північний схід. Деякі характеристики сигналу вказують на те, що він походить від омніпода. Однак пристрій занадто далекий, щоб можна було з впевненістю це визначити. Будь ласка, проведіть повторне сканування з найближчої відстані.

- А в цьому місиві?

Омніпод деякий час мовчав, а потім резюмував:

– Тут є технічний пристрій, вигляд якого неможливо достовірно визначити.

Єва прибрала старий апарат у сумку і подивилася на Ровендера.

– Тоді продовжимо пошуки, – сказав сируліанець і попрямував дюнами у вказаному напрямку.

Уламки мертвого міста, що окремо лежали, стали зустрічатися рідше, і Єва раптом помітила серед них якісь проблиски - щось відбивало сонячне світло. Мандрівники попрямували до золотого плавця, що стирчав з піску, – це нагадувало голограми з акулою, що пливла.

Перед ними було кермо «Золотої рибки».

— Ми не можемо йти далі, поки не переконаємося, що поблизу немає піщаних снайперів, — сказав Ровендер і почав стукати палицею по піску, що оточував розбитий кістяк. - Вібрації заманять їх, якщо вони поблизу, а ти, мабуть, могла б перевірити околиці за допомогою омніпода.

Єва опустилася на гарячу поверхню поруч із золотим плавцем і почала пересипати жмені піску, що обпалює. Лише за одну ніч цей пісок майже повністю поховав повітряне судно – зовні залишилася єдина деталь корпусу. При цьому загибель «Рибки» та образ Матр, що приймає на себе смертоносний постріл Бестіїла, були все ще надто свіжі в пам'яті.

Ровендер сів навпочіпки поруч із дівчинкою і обійняв її однією рукою за плечі.

– Ти гаразд?

– Ага. - Вона витерла очі рукавом і дістала старий омніпод. - Просто хочу забратися звідси швидше. Будь ласка, запусти Біоскан.

Прилад відповів свистячим голосом:

- Зараз Біоскан недоступний. Сталася помилка у базі даних. Будь ласка, почекай. Роблю спробу аналізу та корекції.

- Чудово! Просто чудово! - Засмучена Єва жбурнула прилад у сумку. - Тут хоч щось взагалі працює?

- Потерпи, Єва Дев'ять, - сказав Ровендер, спираючись на палицю.

- Мені набридло терпіти! Я втомилася чекати!

В люті вона затупала навколо зруйнованого кістяка, і нестерпно спекотне повітря обрушилося на неї. Здавалося, ніби сам цей океан піску раптом закипів під її ногами.

- Єва, - гукнув її Ровендер.

Вона проігнорувала друга і продовжувала репетувати:

– Усі тільки й твердять: почекай! Потерпи!

– Єва! – знову покликав Ровендер.

- ЩО?!

- Ні, ворушись.

Єва обернулася і побачила величезного піщаного снайпера, що нависає над нею. Чудовисько являло собою просто немислимих розмірів ракоподібне пісочного забарвлення, озброєне цілим арсеналом шипастих клешнів і зазубрених хваталок. На голові в нього, над кордоподібними вусиками та веслоподібними антенами, незалежно один від одного оберталися два витрішені очі. Снайпера - а точніше, самку снайпера - оточував цілий виводок цмокаючих і німих, що цокають.