Читати книгу - "Акрополіс 2 - врятуй, якщо зможеш , Влад Вірт"

Мітка з’явилась хвилини через три, причому на комунікатор прийшло сповіщення про її появу.

Судячи з карти — це торговий центр розташований на протилежному кінці вулиці. Доволі посередня будівля, усього вісімдесят поверхів вверх і три десятки в низ, але на якому саме поверсі шукати бокс? Натиснув на комунікаторі режим «проєкція», я побачив перед собою голограму хмарочоса й жовтий значок боксу на даху.  З моєю вдачею на щось інше годі було розраховувати.

Обережний погляд по сторонах, ніби нікого у формі не бачу, а тому стрімголов кидаюсь уперед. При моїй появі охорона торгового центру підібралась, але зупиняти не стала, лише проводжала напруженим поглядом до дверей ліфта. Не дивлячись на велику кількість відвідувачів у холі, ніхто складати компанію мені не став. Натиснув кнопку, що вела на останній поверх, я подумки почав підганяти двері, стулки яких, наче навмисно, ледве повзли одна до одної. Й ось, коли шпарина стала настільки тонкої, що крізь неї не прошмигнув би, навіть полоз, двері ліфта хутко розійшлись у сторони.

Діючи більше на рефлексах я прийняв бойову стійку, але схаменувся й лютуючи на себе за параною, сперся на стіну ліфта та спробував удати безтурботного покупця, усі думки якого, тільки про те, якби із максимальною вигодою спустошити свій електронний гаманець. Але змушений був знову підібратись, оскільки в середину увійшла вона.

— Ти? — змірив я Алісу злим, гнівним поглядом. При собі зброї в неї не було, але я все одно стиснув кулаки, готовий до будь-яких несподіванок.

— Ікаре, ти чого? — на обличчі дівчини відобразилось здивування та образа.

— Сама знаєш, — сухо кинув я.

— А може, ми не будемо грати у відгадайку й ти поясниш мені, що не так.

— А тобі треба ще щось пояснювати?

— Уявляєш, треба! — Аліса спробувала до мене підійти впритул, але я, виставив руку, зупинив її, — ти в мене вистрілила й тим самим не дала знищити Гру.

— Ось воно що, — Аліса сплеснула долонями, — А те, що в такому разі я помру, тебе зовсім не бентежить? Взагалі-то, Ікаре, ти обіцявся, що витягнеш мене звідси, але натомість, ледве не вбив, а тепер ще й звинувачуєш у тому, чого я не робила. У тебе поцілив один із бійців СБА, що з’явились вслід за джином та дроїдами. Визнаю, я винувата в тому, що не змогла тебе прикрити, не встигла зреагувати, вибач, апгрейт підкачав, — Аліса нервово прикусила нижню губу, ображено відвернулась і почала зітхати.

А я стояв і дивився їй у спину, не знаючи, що казати. Ще хвилину тому, я був абсолютно упевнений, що у всіх моїх бідах винна вона. Що саме, через зраду Аліси, не зміг виконати місію, але виходить, у поразці, винуватий я сам. Поводився, наче герой блокбастера, навколо якого розверзається армагедон, у той час, як він, із відчуттям особистої гідності, пафосно дивиться на таймер та прикидає, яку кнопку натискати, ще й при цьому, примудряється відпускати плоскі жарти. Ну чого мені коштувало, трішки поквапитись і на секунду раніше простягнути руку із затисненим у ній чіпом? Тоді б із джином та Грою було покінчено.

Я вже відкрив рота, збираючись просити пробачення, коли пригадав останній рядок логів:

Ви вбиті гравцем, тому частина речей дістанеться йому, як трофеї.

— Мене вбив гравець, — сухо відповів я.

— А ти хіба забув, що я тобі казала про Тетраедр? — дівчина все ж повернулась і я побачив її вологі, червоні очі. — Серед місцевих представників СБА є відставні поліцейські та й про адмінів забувати не варто. Як гадаєш, чию сторону вони мали прийняти у тій різні, що ми вчинили в самому серці Акрополісу? Якщо чесно, я дуже здивована, що ми так пізно із ними зустрілися. І взагалі, Ікаре, я тобі в друзі не нав’язуюсь. Не віриш мені, навіть після того, що ми пройшли разом, грець із тобою, я просто підіймусь на дах, заберу свої речі й ми розбіжимось.

— То тебе теж вбили? — розгублено запитав я.

Аліса подивилась на мене, наче на юродивого, — Ікаре, даремно ти так спішно повернувся, краще б відпочив ще трохи.

— Сестра.

— Що Сестра?

— Вона теж тепер у Грі, а я не маю змоги із нею зв’язатись.

— Що означає твоє «теж у Грі»? Вона стала такою, як я?

— Ні, вибач за сумбур. Річ у тому, що вона тільки-но вчора почала грати, а тому я не знаю ні її стартової локації, ні навіть нікнейму та й у реалі в мене немає із нею зв’язку.

— Гарний братик, нічого не скажеш, — дівчина осудливо підняла брова.

— Там довга історія, можливо, як буде час, розповім, а зараз, мені треба будь-що її знайти, розумієш, — я проникливо подивився на свою бойову подружку, — і, Алісо, ти мене вибач, за те, що я на тебе так накинувся, просто крім неї в мене нікого більше не має.

— Проїхали, — відмахнулась дівчина.

— Слухай, Алісо, а що з Булі?

— Булі, я не знаю, — обернувшись до екрана на якому відображались поверхи, нервово відповіла дівчина. —  Проте ми йому зараз нічим не допоможемо. О, приїхали, Ікаре, виходьмо.

Двері ліфта відчинились і ми опинились на даху, який був переобладнаний під танцмайданчик.

— Людяно тут, — скривилась Аліса, — а ще ця музика та стробоскопи. — Над нашими головами кружляв рій дронів, які одночасно слугували за колонки, диско-ліхтарі та проєктори. Причому, створювані ними голограми напівоголених танцівниць, виглядали, наче живі.

— Ікаре, я побігла по бокс, він ось-ось має з’явитися, — і дівчина вказала рукою на надбудову, розташовану на іншому кінці танцмайданчика, з якої виїхав дроїд офіціант, тримаючи в руках круглу тацю із шотами.

А от мій шлях пролягав до центру, там посеред різношерстного натовпу, що нагадував суміш панків, готів, емо, рейверів та хіпі, причому перемішані були не тільки вони, а й елементи їхнього вбрання, я і продовжив чекати на свій бокс, невимушено підтанцьовуючи та рухаючись у загальному ритмі. Взагалі, завдяки екзокостюму, я дещо зливався із натовпом і дивлячись на їх задоволені посмішки та життєрадісність, мене охопила заздрість. Як би я хотів заходити до Гри, аби просто відриватись на повну котушку, не думаючи про завтрашній день.