Читати книгу - "Спалах, Ендрю Вебстер"

Ні, Святослав більше не вірив, що той, хто телефонував і влаштував пастку з отруєною їжею, наважиться з’явитися тут особисто. Це вже був пройдений етап. Ймовірно, горе-меснику вистачило духу лише заманити його до музею, де той, можливо, працює чи виконує ремонт у лівому крилі, і підсипати щось у їжу. Але звідки він дізнався про шоколад, горіхи та фрукти? Ось що найбільше роз'їдало Святослава зсередини.

У кімнаті кольори продовжували яскраво переливатися. Через відчинене вікно долинали звуки цвіркунів і перших пташок, які вже починали прокидатися. Святослав повільно рушив від столу до дверей. І в цю мить хтось з іншого боку схопився за ручку й почав її повертати.

Святослав застиг на місці, навіть перестав дихати. Його погляд прикувався до ручки, яка повільно опускалася вниз. Спиною пробіг холодок, хоча то, можливо, був ранковий вітер, який увірвався у кімнату через вікно, підіймаючи штори. На якусь мить здалося, ніби світ застиг: птахи й цвіркуни замовкли, а звуки повністю зникли.

Це страх? Ні, це було щось інше. Радше передчуття. Передчуття чогось незворотного, чогось невідомого, як кінцева станція потягу, до якої ти раніше ніколи не діставався. Повітря в кімнаті стало важким, ніби той, хто стояв за дверима, ніс із собою невидиму, але відчутно гнітючу ауру.

– Це він, – промайнуло в голові Святослава, коли спалах, який досі заволодівав його увагою, раптово відійшов на другий план.

За дверима почулося шарудіння. Хтось, очевидно, намагався вставити ключ у замок. Святослав зосередився на ручці, не помітивши, як сам зробив крок назад. І раптом, позаду нього, щось вибухнуло з оглушливою силою.

Від несподіванки він підскочив, а потім присів і різко озирнувся. Проте кімната залишалася цілою. Хоча... здавалося, ніби тротилом розірвало грейпфрут, що лежав на таці. З вікна хлинула хвиля гарячого, задушливого повітря, розсуваючи штори.

Святослав підвівся, підійшов ближче і побачив за вікном вогонь. Полум’я поглинуло те, що ще кілька хвилин тому було його темно-синім «Opel». Рештки автомобіля валялися по дорозі й тротуару, а повітря наповнилося запахом гару і мастила.

Шум вибуху заклав Святославу вуха. Лише далекий відгомін сигналізацій інших машин нагадував, що життя навколо тривало.

Штори впали на місце, немов нічого не сталося. Святослав, простий перукар із даром, який водночас був його прокляттям, зробив глибокий вдих і повернувся до дверей. Вони вже були відчинені.

Мабуть, це сама та хвилина, коли ти мимоволі згадуєш звідки потяг, на який ти сів, почав свій шлях.