Читати книгу - "Академія Арканум, Солен Ніра"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ви викликали мене, щоб… попередити?
— Щоб дати вибір, — відповів він. — Ти можеш залишитися в безпеці. А можеш піти далі, ніж дозволено. Але тоді повернення не буде.
Того вечора я не могла заснути. Слова Нолана крутилися в голові, як зачарований вітер. Я не могла вирішити, чи це була погроза, чи… запрошення. І найстрашніше — я не знала, чого хочу більше: безпеки чи істини.
У двері кімнати хтось тихо постукав.
— Заходь, — сказала я, і в мить до кімнати заскочила Ліа.
— Збирайся! — вона світилася від радості. — Ми йдемо на дах Північної Вежі дивитися зорепад!
— Ліа, ти серйозно? Зорепад? У нас завтра іспит з магії фортець…
— Тому саме сьогодні, поки ще не здуріли повністю. Всі вже чекають!
Я засміялась. Це було саме те, що мені зараз потрібно. Просто ніч, зорі і друзі.
На даху було холодно, але тепло людських голосів, шепіт вітру і сміх під зоряним небом створювали чарівну атмосферу. Ми сиділи на ковдрах, пили гарячий шоколад (переданий контрабандою через кухню Сієною) і обговорювали все — від викладачів до гіпотетичного кінця світу.
— Якщо б Арканум впав завтра, — сказала Сієна, вмостившись поруч зі мною, — кого б ви врятували в першу чергу?
— Себе, — буркнув Адріан. — Я не герой.
— А я — Ліа! — вигукнула вона, сміючись. — Бо в неї завжди є шоколад і добрі ідеї.
— А я… — почала я і замовкла. Кого б я врятувала? Чому перше обличчя, яке з’явилось у моїй уяві — це Нолан?
— Ясемін? — Ліа нахилилася до мене. — А ти кого?
Я посміхнулася.
— Напевно, вас усіх. І Нолана. Якщо він сам не відмовиться.
Усі зареготали. Але я не жартувала.
Коли ми повертались у кімнати, я відчула чиюсь присутність позаду. Обернулась — і серце завмерло.
Нолан стояв у тіні арки, спостерігаючи за нами. Він нічого не сказав. Лише коротко кивнув і зник у темряві.
— Чого він тут робить? — прошепотіла Ліа. — Хіба ректори гуляють ночами академією?
Я мовчала. Бо мала дивне відчуття, що він був тут саме через мене.
Наступного дня я отримала записку без підпису.
“Він залишає сліди. Але не кожен може їх побачити. Не йди сама. Тінь рухається швидше за світло.”
Я згортала папірець з пульсуючим серцем. І десь у глибині себе я знала — все тільки починається.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Академія Арканум, Солен Ніра», після закриття браузера.