Читати книгу - "Істина крові, Христина Вілем"

2

Арсен знайшов її, як тільки приїхав до Львова і вирішив, що залишить на останок. Жінка виявилась занадто схожою до Ядвіги і йому навіть стало цікаво – наскільки. У ній не могло бути її душі, бо Арсен був певен, що із величезним задоволенням вбив нове втілення Ядвіги сім років тому, отримавши натомість месника. Він навіть вирішив, саркастично усміхнувшись їй вслід, якщо ця жінка виявиться винятком із правила, він не вб’є її.

Йому не знадобилось багато часу, щоб переконатись, що він знов не помилився і ця жінка така ж, як всі до неї — зрадниця, брехуха та лицемірка. От тільки почуття провини у ній було набагато сильнішим, аніж у інших і Арсен подумав, що від цього кров може мати цікавий присмак. В останні сто років жінки частіше відчувають страх викриття, аніж муки совісті через свої вчинки. Хоча б у цьому вона не схожа на інших.

Арсен стежив за нею майже щодня і після кожного вбивства спостерігав за її поведінкою — чи чула вона у новинах, чи звернула увагу, чи передчуває, що це і її доля? Жінка стала тривожною і це тішило, вполювати її буде цікаво.

Арсена завжди найбільше цікавили копії Ядвіги, але ця видавалась насправді особливою: порочна всередині, ідеальна акторка зовні і все це скуто почуттям провини і ще чимось настільки глибоко схованим, що, попри всі свої вміння, Арсен ніяк не міг дістатись до цієї таємниці. Але що дивувало найбільше — жінка відчувала його погляд завжди і всюди, навіть без його дозволу. Здавалось, цей невидимий зв’язок змушував її шукати поглядом саме його і одного разу, коли він підійшов достатньо близько, щоб відчути аромат її крові, Арсенові навіть здалось, що вона його побачила. Тоді вона ще не боялась.

Арсен насолоджувався її страхом, її боротьбою із інстинктом —  оглянутись, знайти небезпеку і врятуватись. Він мучив її і здавалось, що помста Ядвізі триває.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍