Читати книгу - "Відверто про Клавдію"

на бульварі Капіолані. У Школі окультних наук Клавдія брала уроки хіромантії, астрології та реінкарнації. Вона навчилася читати з облич, долонь і душ. Це нагадувало їй, як батьки купили спіритичну дошку, коли вона була в першому класі, і вона сприйняла цей дарунок як знак долі.

Талія допомагала їй у навчанні, і Клавдія була в захваті від містичних сил, які опанувала. Коли їй видали сертифікат про завершення курсу, це почасти компенсувало для неї відсутність диплома про завершення середньої школи.

— Я пишалася тим, що стала «кагуною», — зізналася Клавдія, дивлячись мені в очі.

Я мусив відвести погляд.

Порившись у валізі, дістав листа, якого знайшов серед архівів її матері, датованого 4 червня 1974-го, у якому вона писала Марті, що вони з Талією займаються пошиттям блузок для продажу на рок-фестивалі «Хто» в День Незалежності в кратері Даймонд-Гед у Гонолулу. Це повернуло їй один спогад…

Вони винайняли ділянку для намету, пригадувала Клавдія, не лише щоб продавати блузки, а й щоб читати думки, гадати по руці та на картах таро. Клавдія сподівалася, що заробить купу грошей.

— У ніч перед початком фестивалю ми були надто збуджені, щоб їсти чи спати. Не лягали й розмовляли цілу ніч. Тож перед тим як піти до кратера, знаючи, що мені потрібен стимулятор, я нюхнула кокаїну.

У кратері Даймонд-Гед за допомогою двох чоловіків вони встановили намет. Клавдія зв’язала бамбукові тростини, прибила полички й акварельними фарбами намалювала яскраву вивіску.

Увесь ранок вони з Талією гадали на картах таро й по руці, читали думки. Клавдія пригадувала, що перед обідом Талія вислизнула на кілька хвилин, а коли повернулась, хитро всміхалася.

— Ті хлопці просто чудові, — сказала вона. — Поглянь, що вони нам подарували — гавайську травичку, щоб гарантовано відсвяткувати з вогником.

Моя співрозмовниця пояснила: це означає, що вони змішали марихуану — як завжди робили серйозні курці травички на острові — з опіумом.

— Двадцять чотири години без їжі та сну, — казала Клавдія. — Мені конче було потрібно бодай щось.

Наркотики швидко почали дезорієнтувати її.

І коли жінка спустошувала власну свідомість, щоб отримувати картини з карт таро чи з думок клієнтів, перепади настрою почали лякати вже її саму: від істеричного сміху до чорного смутку. Вона хотіла зупинитися, та знала, що має залишатись, доки люди її потребують. Ніколи нікому вона не могла відмовити в допомозі.

І ось Клавдія пригадала, як на неї впала тінь. Молода темноволоса американка зупинилася перед наметом і прошепотіла:

— Я хотіла б, щоб ви прочитали мої думки.

Вони сиділи, дивлячись одна на одну, і коли Клавдія зазирнула в її темні, дивно затуманені очі, напруження й страх зросли. Вона побачила ауру навколо жінки… і картини, що проступали: насильства, крові та смерті.

Не в змозі цього винести, Клавдія скрикнула й зомліла.

Отямилася в лікарні Святого Франциска. Вона впала, розповіла їй Талія, з криками про те, що побачене в душі молодої жінки було нестерпно жахливим. Що саме це було, Клавдія не пам’ятала. Лікарі залишили її для обстеження.

Вона пробула в лікарні вже два тижні, коли до неї прийшов відвідувач — низенький гаваєць із місцевої організації Християнського братства врятованих душ на Оагу.

Він спитав, чи не хоче вона покинути цю лікарню, щоб приєднатися до програми Незалежного тимчасового проживання. Ідеться про місце для людей, яким немає куди йти, розтлумачив чоловік. Там надають одяг, їжу тричі на день, ночівлю, душ — усе, що їй знадобиться.

Клавдія погодилася піти з ним. Він пояснив, що найкращий спосіб уникнути бюрократичної тяганини для неї — сказати, що вона виписується з лікарні під опіку батька.

20 липня 1974 року вона підписала документи про виписку, і її відвезли до тимчасового помешкання в Гонолулу. Деякий час вона пробуде там, сказав незнайомець, перш ніж її переведуть до головного центру — будинку на двадцять дві кімнати. Там були психологи для людей, які вийшли з в’язниць, психіатричних закладів і лікарень. Більшість членів братства, як вона дізналася, очікували суду. Вона мешкала в будинку три дні, перш ніж її відправили літаком на Великий острів — Гаваї.

Превелебний Гаррі Вілсон і його дружина Тесс, які керували Християнським братством врятованих душ, доручили їй збирати кавові боби та різати цукрову тростину. Вони видавали їй невеличку суму на кишенькові витрати. Згодом, коли Клавдія заслабла, їй дозволили працювати в крамниці здорової їжі, зважувати боби та борошно. Вона почувалася там щасливою і спокійною.

Усі будівлі й сади в житловому комплексі в Кеалакекуа мали біблійні назви: будинок, до якого вона була приписана, називався «Просторим домом», а з її вікна можна було подивитися на «Гетсиманський сад».

Превелебний Вілсон переконував, що її дитяче хрещення в католицькій церкві, з простим збризкуванням водою, нічого не означає, що спасіння вимагає дорослого свідомого прийняття Ісуса й цілковитого занурення. Клавдія приготувалася до участі в масовому хрещенні у водах Блек-Сенд-Біч. Триста п’ятдесят людей прибули з сусідніх островів, із Каліфорнії, Вашинґтону та Ореґону, і гості об’єдналися у співі.

— Я відчувала прекрасний аромат у повітрі, — розповідала мені Клавдія, — але так і не побачила, звідки лунають ті пахощі. І вони співали різними мовами — а все одно ідеальний тон, ідеальна гармонія. І раптом я помітила: над їхніми голосами лунали інші, надвисокі голоси, значно вищі за перші сопрано, і це було незрозуміло. Я ніде не бачила програвача чи магнітофона й не могла збагнути, як моє вухо здатне чути щось подібне. І я була не єдиною, хто це чув. Тож я знала, що це була не галюцинація.

— Що ви про все це подумали? — спитав я.

— Не знаю, що це було. Але вірю, що нас відвідали янголи.

Превелебний Вілсон тричі занурював її в океан зі словами: «Клавдіє, я хрещу тебе в ім’я Ісуса Христа». Вона швидко обсохла на теплому сонці, а тоді приєдналася до приготованої учти, сповнена не чуваної доти радості.

27 червня Клавдія пішла з групою людей на аудієнцію до сестри Ваніти, котра, як їй казали, мала силу та владу наділяти Даром мов.

Їй наказали читати вголос слова з Діянь 2:4.

«Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти»[11].

Якщо вона буде щирою, запевнив її превелебний Вілсон, то отримає Божественний Дар. Якщо ж ні, то нічого не отримає. Коли черга претендентів наблизилася до святої жінки, Клавдія боялася, що не дістане небесної мови.

Але раптом, промовляючи слова, вона відчула силу Святого Духа з усією його енергією та усвідомила, що отримала навіть більший дар. Їй було дароване Розмаїття мов. Вона не могла зрозуміти слів, що вилітали з її рота, але її запевнили, що вона розмовляє іспанською й турецькою так, як говорили в першому столітті.

Кореспонденція Марти містить лист від Клавдії, датований 7 серпня 1974 року:

«Це перший духовний підйом, який я пережила, — писала вона. — Я живу з благородним святим чоловіком і його родиною та іншою дівчиною приблизно мого віку. Уперше в житті я почуваюся чистою всередині та маю спокій у душі».

Проте Клавдію засмучували накладені на неї обмеження. Обурювало, що не можна ходити в кіно чи слухати рок-музику. А коли превелебний Вілсон зажадав, щоб вона переконала матір продати будинок і майно, а гроші пожертвувати Братству, бо цим вона доведе щирість свого