Читати книгу - "Рембо"

англійською:

Знайомтеся, це капітан Тронг Кін.

Рембо теж відважив уклін.

Кін посміхнувся ще ширше, бридко оголюючи ясна, і сказав ламаною англійською:

Усі підемо в одному човні.

Дякую за допомогу, — звернувся до нього Рембо.

Дуже радий допомагати.

Кін не зводив цікавого погляду із сагайдака, що висів на спині в Рембо.

Ви добре говорите моєю мовою, — визнав за потрібне підлестити йому Рембо.

А ви нашою говорите? — раптово запитав той в’єтнамською.

Рембо, прикинувшись, що не зрозумів, питально подивився на дівчину.

Кін швидко запитав в’єтнамською:

Він не розуміє?

Вона негативно похитала головою. Посмішка зникла з обличчя контрабандиста.

Гроші із собою?

Вона простягнула йому пачку американських доларів. Кін жадібно перерахував гроші та примружився.

Половина зараз, половина — потім.

Такої домовленості не було.

Коу впритул подивилася на нього. Кін стиснув губи й відійшов убік.

Віддати швартовий! — крикнув він своїм людям.

Ті заметушилися, відв’язуючи канат і з перепою налітаючи один на одного. Один заточився й мало не звалився у воду під непристойні глузування оточення.

Кін жестом запросив їх у човен, знову розпливаючись у посмішці.

РОЗДІЛ 17

В’єтнамка зі зморщеним обличчям міцніше притиснула до себе дитину та відсунулася назад, коли Рембо, зігнувшись, заліз під навіс. У прокуреній кабінці, заваленій різним мотлохом, кроку не можна було ступити. Усюди валялися банки з-під кока-коли, стоси старих журналів, покритих цвіллю, спущені автомобільні шини. У куті стояв поламаний телевізор. Якого біса тягати за собою все це?

Від пильного погляду Рембо не сховалися Приклади гвинтівок і дробовиків, що виднілися за горами дешевого скарбу.

Човен нахилився, відходячи від берега, ритмічно цвіркнув двигун.

На порозі з’явився Кін.

Облизнувши слиняві губи, він англійською звернувся до Рембо:

Випити хочеш?

Рембо похитав головою.

Погана справа, — засміявся Кін, — ну, нічого. Мені більше буде.

Чортихнувшись, він підібрав пляшку.

Поспіть тут, — сказала Коу на вухо Рембо. — Поки все спокійно.

А якщо на патрулі нарвемося, тоді як?

Бачили ми їх! Не дрейф, хлопче.

Кін пальцем поманив до себе Рембо.

Він відімкнув дерев’яний рундук, насолоджуючись справленим ефектом, немов дитина, що хвастає своїми новорічними подарунками.

Рембо заглянув усередину.

Гордість колекції — малогабаритна реактивна установка РПГ-7 радянського виробництва.

В очах контрабандиста з’явився загрозливий блиск.

Зрозумів тепер? Із патрулями в нас не буде проблем.

Які можуть бути проблеми? — відповів Рембо.

ЧАСТИНА IV

РОЗДІЛ 1

Траутмен вийшов із приміщення та глянув на небо. Сонце вже хилилося до заходу. Лише тепер Траутмен відчув, як утомилися від напруження очі. Перед цим він кілька годин безрезультатно прочергував коло радіостанції, що мовчала, потім довго міряв кроками ангар.

Чекати. Йому залишалося тільки чекати.

І молити долю.

Він усе ще продовжував сподіватися. Після тієї аварії з парашутом жодна людина не змогла б уціліти. Крім Рембо.

Але тоді якого біса він не виходить на в’язок? Ніколи ще він не бажав від усієї душі, щоб рація виявилася несправною. Дай Боже, щоб вона зламалася. Дай Боже, щоб він мовчав тільки тому.

' До нього підійшов Мердок.

Є що-небудь? — запитав його Траутмен.

Мердок похитав головою.

Не подобається мені це, — почав Траутмен.

Про що це ви?

Та не можу я відсиджуватися в кущах. Полечу сьогодні за ним разом із пілотами.

Не бачу необхідності.

Може, ви й не бачите, але інакше я не можу.

У такому разі я вам забороняю.

На якій підставі? — здивувався Траутмен.

Ризик занадто великий. Політ буде небезпечний, усяке може статися. Не вистачало тільки офіцерові вашого рангу лізти під кулі. Ви свого часу досить понюхали пороху й маєте повне право не ризикувати собою.

Як мені собою розпоряджатися — моя справа.

Ні, полковнику, це не тільки ваша особиста справа, але й моя теж. Я не дозволю в’єтнамцям прихлопнути полковника американської армії. Поправте мене, якщо я помиляюся, але сама ваша присутність на базі не є обов’язковою. Вам просто пішли назустріч. Ну, звичайно, — він розвів руками, — вас запросили, щоб знайти управу на вашого «синка», як ви його називаєте. Але тут ви, як і кожен із групи, перебуваєте під моєю командою. І повторюю: я не допущу, щоб ви ризикували собою. Я взагалі не впевнений, що дам Еріксону добро на виліт.

Ви що ж… Хочете згорнути операцію?

Є в мене таке бажання. Чим далі, тим менше мені все це подобається.

Але ви дали слово! Ви пообіцяли Рембо, що через тридцять шість годин його буде чекати літак.

Ну кому я обіцяв? Подумаєш, Рембо. Швидше за все його й серед живих давно немає. На що ви розраховуєте?

Ви дали слово мені, — відрізав Траутмен. — І клянуся честю, я змушу вас його дотримати.

Мердок уважно вдивлявся в обличчя Траутмена.

Ви це серйозно?

Абсолютно.

Он воно що. Бачу, куди ви хилите. Ну що ж, мені, зрозуміло, ні до чого, щоб після повернення начальство займалося перевіркою ваших рапортів. Добре! Раз ви наполягаєте, щоб я довів цю авантюру до кінця й відправив за ним транспорт, чорт із вами. Хочете продірявити власну шкіру? Валяйте! Летіть із ними разом. Моя справа сторона. Хоча знаєте, полковнику…

Я вас слухаю.

Треба віддати вам належне. Ви чесні зі своїми людьми.

РОЗДІЛ 2

Рембо рятувався від духоти, стоячи за відкритими дверима кабіни. Власне, це були й не двері, а відкидна завіса з тканини, крізь діру в якій він спостерігав за поверхнею ріки з відблисками сонця на ній. На кормі справно рокотав старенький навісний мотор. Іноді повз них пропливали невеликі човники з веслярами в гостроверхих солом’яних капелюхах. Сампани більші, на дизельному ходу, такі, як цей, траплялися рідко. На березі показалося сільце. На мілководді хлюпалися до чорного засмаглі голі дітлахи, вітер далеко розносив їх голоси. Село знову перемінили непрохідні ліси. Якби не шум двигуна, напевно, точно така ж картина стала б перед очами тих, хто пропливав повз тутешні береги сто або п’ятсот років тому.

Людям, якщо вдуматися, ні до чого ігри в політику. їм потрібно тільки одне — щоб їм дали спокій.

Він відірвався від своїх міркувань, подивився на дівчину, яка затишно задрімала. Безтурботне, спокійне обличчя здавалося дитячим. І прекрасним.

Але от вона поворухнулася, відкрила очі й посміхнулася, помітивши його погляд.

Не спите? — запитала вона.

Потім. Коли все скінчиться.

По-моєму, це не скінчиться ніколи.

Ти, напевно, права.

Двоє контрабандистів, що розвалилися біля великих плетених кошиків, з перепою протирали очі, стривожені звуком чужої мови.

Коу запропонувала:

Поїмо ще?

Давай, якщо хочеш.

Вона дістала згорнуті