Читати книгу - "Вождь червоношкірих: Оповідання"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сем Фолуел прибув до Нью-Йорка пізно ввечері. Усе ще дотримуючись вільних законів природи, що рухається колом, він спочатку не помітив грізних, безжальних, гострих і жорстких кутів великого міста, що зачаїлося в мороці, готове зімкнутися навколо його серця та мозку і відштампувати його на кшталт решти своїх жертв. Кебмен[211] вихопив Сема з гущавини пасажирів, як він сам, бувало, вихоплював горіх із купи опалого листя, і помчав до готелю, що відповідав його чоботам та килимовому саквояжу.
Наступного ранку останній із Фолуелів зробив вилазку до міста, де ховався останній із Гаркнессів. Кольт він засунув під піджак і укріпив на вузькому ремінці; мисливський ніж висів у нього між лопаток, за півдюйма від коміра. Йому було відомо одне — що Кол Гаркнесс їздить із фургоном десь у цьому місті і що він, Сем Фолуел, мусить його вбити, — і як тільки він ступив на тротуар, очі його налилися кров'ю і серце загорілося жагою помсти.
Шум і гуркіт центральних авеню заманювали його далі й далі. Йому здалося, що ось-ось він зустріне на вулиці Кола із глеком для пива в одній руці, з дубцем у другій і без піджака, точнісінько так, як де-небудь у Франкфурті або Лорел-Сіті. Але минула майже година, а Кол усе ще не навертався йому на очі.
Можливо, він чекав Сема в засідці, готуючись застрелити його з вікна або через двері. Якийсь час Сем пильно стежив за всіма дверима та вікнами.
До полудня місту набридло гратися з ним, як кішці з мишею, і воно раптом притиснуло Сема своїми прямими лініями.
Сем Фолуел стояв на місці схрещення двох великих прямих артерій міста. Він подивився на всі чотири боки і побачив нашу планету, вихоплену зі своєї орбіти і перетворену за допомогою рулетки та рівня[212] на прямокутну площину, порізану на ділянки. Усе живе рухалося дорогами, коліями, рейками, укладене в систему, введене в межі. Коренем життя був кубічний корінь, мірою життя була квадратна міра. Люди низкою проходили мимо, страшенний шум і гуркіт оглушили його.
Сем притулився до гострого кута кам'яної будівлі. Чужі обличчя мелькали повз нього тисячами, і жодне з них не звернулося до нього. Йому здавалось, що він уже помер, що він привид і його ніхто не бачить. І місто вразило його серце тугою самотності.
Якийсь товстун, відділившися від потоку перехожих, зупинився за кілька кроків від нього, очікуючи трамвая. Сем непомітно підібрався до нього ближче і заволав йому просто у вухо, намагаючись перекричати вуличний гамір.
— У Ранкінсів свині важили набагато більше від наших, бо в їхніх же місцях жолуді зовсім інші, значно кращі, ніж у нас…
Товстун відсунувся якомога далі і став купувати смажені каштани, аби приховати свій переляк.
Сем відчув, що йому конче потрібно випити. На тому боці вулиці чоловіки входили й виходили через двері, що обертались. Крізь двері мелькала блискуча стійка, заставлена пляшками. Месник перейшов дорогу і спробував увійти. І тут знову Мистецтво змінило знайоме коло уявлень. Рука Сема не знаходила дверної ручки — вона марно ковзала по прямокутній дубовій панелі, обкованій міддю, без жодного виступу, хоча б із шпилькову головку завбільшки, за який можна було б ухопитись.
Збентежений, розчервонілий, розгублений, він відійшов від безкорисних дверей і сів на сходинки. Палиця з акації штрикнула його в ребро.
— Проходь! — сказав полісмен. — Ти вже давненько тут тиняєшся.
На наступному перехресті різкий свисток оглушив Сема. Він обернувся і побачив якогось лиходія, який кидав на нього похмурі погляди через купки земляних горіхів, що підсмажувалися на жаровні. Він хотів перейти вулицю. Якась величезна машина, без коней, з голосом бика і запахом курної лампи, промчала повз нього, обдерши йому коліна. Кеб зачепив його маточиною[213], а візник дав йому зрозуміти, що люб'язності вигадані не для таких випадків. Шофер, шалено надзвонюючи у дзвінок, уперше в житті виявив солідарність із візником. Дебела пані в шовковому жакеті штовхнула його ліктем у спину, а хлопчисько-газетяр, не поспішаючи, кидав у нього бананові шкурки, примовляючи: «І не хочеться, та не можна нехтувати такою нагодою».
Кол Гаркнесс, закінчивши роботу, поставив фургон під навіс і повернув за гострий ріг тієї самої будівлі, якій сміливий задум архітектора надав форми безпечної бритви[214]. У натовпі квапливих перехожих, лише за три кроки попереду себе, він побачив кровного ворога всіх своїх рідних та близьких.
Кол зупинився як укопаний і спочатку розгубився, захоплений зненацька без зброї. Але Сем Фолуел уже помітив його своїми гострозорими очима горця.
Він зробив стрибок, потік перехожих на мить заколихався і вкрився брижами, і пролунав гучний голос Сема:
— Здоров будь, Коле! Який же я радий тебе бачити!
І на розі Бродвею, П'ятої авеню та Двадцять третьої вулиці кровні вороги з Кемберленду потиснули один одному руки.
Персики
Медовий місяць був у розпалі. Квартирку прикрашав новий килим найяскравішого червоного кольору, портьєри з фестонами і півдюжини глиняних пивних кухлів з олов'яними кришками, розставлених у їдальні на виступі дерев'яної панелі. Молодятам усе ще здавалось, що вони ширяють у небесах. Ні він, ні вона ніколи не бачили, «як примула жовтіє в траві коло струмочка», але якби подібне видовище постало перед їхніми очима у згаданий час, вони, поза всяким сумнівом, угледіли б у ньому… ну, все те, що, на думку поета, має угледіти у квітучій примулі справжня людина.
Наречена сиділа в гойдалці, а ноги її спиралися на земну кулю. Вона потопала в рожевих мріях і в шовку того ж відтінку. Вона переймалася думками про те, що говорять з приводу її весілля з Малюком Мак-Гарі у Гренландії, Белуджистані та на острові Тасманія. Утім, особливого значення це не мало. Від Лондона до сузір'я Південного Хреста не знайшлося б боксера напівсередньої ваги, здатного протриматися чотири години — та які там години! чотири раунди —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вождь червоношкірих: Оповідання», після закриття браузера.