Читати книгу - "Фіаско"

домініканець. — З однією лише різницею: від моїх рішень не залежить нічого. А від ваших залежить усе.

— Я про це знаю.

— Жителі цієї планети — все одно, що живий організм, який можна всіляко досліджувати, але який не можна запитувати про сенс його існування.

— Медуза на таке запитання справді не відповість, зате людина…

Стіргард глянув на домініканця більш ніж зацікавлено, немовби чекаючи серйозної відповіді.

— Людина — так, але не людство. Медузи не відповідають ні за що. А кожен з нас відповідає за все, що робить.

— Я здогадуюсь, що має на увазі ваше преподобіє. Ви хочете знати, яке я прийняв рішення.

— Так.

— Ми піднімемо забороло.

— Вимагатимете контакту?

— Так.

— А якщо вони неспроможні виконати цю вимогу?

Стіргард роздратовано підвівся — Араго розгадав його прихований намір. Стоячи біля ченця так близько, що майже торкався його колін, він тихо запитав:

— Що ж нам тоді робити?

Араго підвівся, взяв його правицю й стиснув її.

— Ця справа в добрих руках, — сказав він і вийшов.

БЛАГОВІЩЕННЯ

Після старту командир спрямував новозакамуфльований корабель на стаціонарну орбіту Місяця над півкулею, невидимою з Квінти, і по черзі викликав до себе товаришів, щоб кожний пояснив йому, як він розуміє нову ситуацію й що зробив би на його місці.

Думки розійшлись. Накамура дотримувався космічної гіпотези. Рівень квінтянської технології передбачав високий рівень розвитку астрономії. Дзета зі своїми планетами летить крізь міжплечове розширення галактичної спіралі й за якихось п’ять тисяч років небезпечно наблизиться до Гадеса. Точно визначити критичне зближення не можна, бо тут нерозв’язна проблема взаємного впливу багатьох мас. Некатастрофічний пасаж повз колапсар, однак, малоймовірний. Цивілізація, над якою нависла небезпека, намагається рятуватися. З’являються різноманітні проекти: переселитись на Місяць, перетворити його на керовану планету й перенести в систему Ети Гарпії, до якої всього чотири світлових роки. І, що найістотніше, — вона віддаляється від колапсара.

На початковій фазі реалізації цього проекту ресурси науки й енергії виявляються недостатніми. Можливо також, що частина цивілізації, один блок держав, виступає за цей проект, а другий чинить йому опір. Як відомо, експерти з різних галузей дуже рідко доходять повної згодив найскладнішому. З’являється інший проект — еміграція або, інакше кажучи, астрономічна втеча. Ця концепція викликає кризу: населення Квінти, безперечно, можна рахувати на мільярди, й для будівництва флоту, здатного здійснити Exodus[14] усіх із планетної колиски, не вистачить корабельних верфей. Якщо вдатись до земної аналогії, то окремі держави значно відрізняються своїм промисловим потенціалом. Провідна група будує космічний флот для себе, покинувши роботи на Місяці. Можливо, ті, хто працює на верф’ях, переконані, що рятувальні кораблі призначені не для них, і вдаються до саботажу. Можливо, це викликає репресії, безпорядки, анархічні інциденти й пропагандистську радіовійну. Через це й той проект зупинено на початковому етапі, а незліченна кількість супутників, які блукають по системі, — то його невдалі сліди. Незважаючи на те, що ця оцінка ситуації вельми гіпотетична, її не варт зовсім відкидати. Тому треба негайно ввійти в контакт із Квінтою. Сидеральна інженерія, переслана квінтянам, може їх урятувати.

Поласар, обізнаний із концепцією японця, бачив у ній перекручені факти, надумані для того, щоб підперти ними припущення про планетарну еміграцію. Сидеральна інженерія не з’являється мов грім з ясного неба. Потужність, яку використовує астоносферична установка на Місяці, на три порядки різниться від потужності, що робить гравітологію доступною для промислового застосування. Крім того, ніщо не свідчить, що квінтяни визнали систему Ети гостинною. Ета через кілька мільйонів років витратить увесь свій водень, внаслідок чого стане червоним гігантом.

І, нарешті, Накамуратак попереставляв дані руху Гарпії й Гадеса в проміжку гравітаційної невизначеності, що ймовірність критичного проходження Дзети поблизу колапсара скоротилася до п’ятдесяти століть. Якщо врахувати пертурбації, спричинені спіральними відгалуженнями Галактики, то на пасаж чекає запізнення в двісті з лишком тисяч років.

Повідомлення про те, що катастрофа настане через двісті п’ятдесят століть, може викликати паніку лише серед нерозсудливих істот. Наука в пелюшках, — саме такою була земна наука дев’ятнадцятого століття, — може визнавати, що її прогрес наближається до межі. Зріла наука, хоча й не владна передбачити свої майбутні відкриття, знає, що вони зростають у показниковій прогресії. З часом за кілька років можна буде здобути значно більше знань, ніж за всі попередні тисячоліття. Невідомо, що відбувається на Квінті, але контакт із нею треба встановити. Це ризиковане та, разом з тим, необхідно.

Кірстінг уважав «усе можливим». Висока технологія не виключає релігійних вірувань. Піраміди єгиптян й ацтеків також не відкрили б гостям з інших світів свого призначення, як і готичні собори. Знахідки на Місяці можуть бути продуктом якоїсь віри. Культ Сонця — та ще й штучного. Вівтар з ядерної плазми. Предмет поклоніння. Символ могутності або влади над матерією — й воднораз схизми, віровідступництва, єресі. Не хрестові походи, а радіовійни. Електромагнітне насильство для «конверсії» єретиків чи скоріше їхніх інформаційних сакральних машин: Deus est in Machina[15].

He можна сказати, що це було ймовірне чи прямодоказове. Символ віри, так само як і витвори ідеології, не відкривають свого сенсу пришельцям із чужих країв. Фізика не знищує метафізику. Щоб дійти до єдності намірів людей різних земних культур та епох, треба принаймні знати: матеріальне буття ніде не вважалося найосновнішим чинником, який забезпечує людське існування.

Це припущення можна потрактувати як курйоз. Передбачити, що технологія завжди розходиться з Sacrum[16]. Але технологія завжди має супертехнологічну мету. А коли Sacrum зникає, прогалину, яка виникає в культурі, щось мусить заповнити. Кірстінг так побожно ставився до прихильників інженерії, що Стіргард ледве дослухав його до кінця. Ну, а контакт? Певна річ, він. Кірстінг, теж за контакт.

Жоден пілот не мав із цього приводу власної думки — роздування загадок з допомогою уяви не було в їхньому характері. Ротмонт був готовий обговорити технічні аспекти контакту. І в першу чергу, як уберегти корабель від роїв квінтянських супутників. Він припускав, що Квінту вже відвідала в минулому інша цивілізація, що це погано скінчилося й що квінтяни зробили з цього для себе належний висновок — застрахувалися від вторгнення, виробивши технологію універсальної недовіри. Тому їх найперше треба переконати в мирних намірах людей. Послати їм «вітальні дарунки», а коли квінтяни з ними познайомляться, чекати їхньої реакції.

Ель-Салям і Герберт були такої самої думки.

Стіргард учинив по-своєму. «Вітальні дарунки» могли бути там знищені перед посадкою. Про це свідчила доля п’ятьох дозорців, посланих до Місяця. Через те Стіргард вистрелив великий орбітер у бік Сонця, щоб він, як