Читати книгу - "Гайді. Гайді. Пригоди тривають"

душу відрада. Хоч голову схилив І руки опустив — Маю сили встати, Лице до неба підняти, Бадьорим і веселим стати. Бачать мої очі — Господь все творить, як хоче. Його творіння — Йому слава, Наука усім нам величава. Його воля й сила Світ увесь створила. Блаженні набожні, Позбавлені всього лихого, Минущого, земного, Потраплять до раю — Як згоди не оминають. Усе минуще — Лиш Господь сущий. У нього сумнівів немає, Всевишній усе знає. Його воля й слово — усім настанова. В Нім — милість та спасіння, Наука поколінням. Господь оберігає, Здоров'я посилає, Серця наші лікує, Смертельний біль тамує. Господь до усіх приходить, Страждання й нужду відводить. Настане мукам кінець, Господь — утіхи вінець. Буйний вітер лиш ледь повіває, Бурхливе море стихає, З неба ніжно сонечко сяє. Блаженства Божого раю Спокій душі дарують. Як до найвищої мети Туди прагнемо я і ти!

Бабуся мовчки сиділа, склавши руки. Вона, як і Гайді, була сповнена умиротворення, яке неможливо описати словами, і по її щоках котилися сльози радості.

Коли дівчинка перестала читати, старенька вимогливо попросила:

— Гайді, дитинцю, прочитай іще раз, най ще раз почую!

Господь до усіх приходить, Страждання й нужду відводить. Настане мукам кінець, Господь — утіхи вінець…

Дівчинка прочитала вірша ще раз і не тільки на радість та вимогу старенької, але й тому, що сама хотіла це ще раз почути:

Господь до усіх приходить, Страждання й нужду відводить. Настане мукам кінець, Господь — утіхи вінець. Буйний вітер лиш ледь повіває, Бурхливе море стихає, З неба ніжно сонечко сяє. Блаженство Божого раю Спокій душі дарують. Як до найвищої мети Туди прагнем я і ти!

— Гайді, з мене темрява спала. В серці моїм темрява спала. Дякую, дитино, ти принесла мені стільки радості! — повторювала старенька раз за разом, а Гайді аж сяяла від щастя.

Такою задоволеною вона ще бабусю не бачила. Куди й подівся сум на її обличчі. Бабуся випромінювала радість та вдячність. Складалося враження, що вона прозріла і бачить красиві райські сади.

У вікно постукали, і Гайді побачила дідуся, який кликав її повертатися додому. Дівчинка вибігла надвір, запевнивши перед тим бабусю, що неодмінно завтра до неї прийде. А коли завтра пожене кіз із Петрусем на пасовисько, то прийде після обіду. Тепер вона кожного дня буде старатися, щоби бабуся перестала бути в темряві та була весела, як сьогодні. Радість на бабусиному лиці була для Гайді у стократ приємнішою, аніж сонячний день на полонині з улюбленими кізками. Бриґітта метнулася вслід за Гайді: дівчинка мала забрати свої спідничку та капелюшок. Мала спідничку взяла, перекинула її через руку. «Дідусь її бачив уже», — подумала вона собі, а от від капелюшка категорично відмовилася. Нехай, мовляв, залишається у Бриґітти, бо вона його ніколи-ніколи вдягати не буде. Гайді була настільки під враженнями, що вирішила поділитися радістю з дідусем: виявляється, пампушки для бабусі можна купити в селі, аби тільки мати гроші.