Читати книгу - "Медлевінґери"

твердий метал східців та які гострі краї. Але не обернувся: мабуть, не треба аж так дуже набиватися зі своїми послугами.

— Заходьте! — мовив він, відчиняючи кухонні двері. Зі стелі звисала Бріттина велика кругла паперова лампа, заливаючи кухню м’яким, лагідним світлом. Після темряви дворика вона підкуповувала домашнім затишком, немовби запрошувала гостей завітати.

Одначе малючки злякано відсахнулись.

— Це пастка! — просичала дівчинка.

Хлопчина не був такий упевнений.

— Але ж як нам інакше… — промимрив він.

Йоганнес упав перед крихітними гостями на коліна. Навіть у такій позі він виглядав удвічі вищим за них.

— Присягаюсь! — урочисто проказав він, піднісши догори три пальці. — Клянусь, що жодної пастки тут немає. І що я вам — слово честі! — дозволяю втікати, коли тільки вам заманеться. Бо й так непросто буде порозумітися з моєю матір’ю.

Але хлопчина все ще невпевнено роззирався. До кухні він так і не увійшов, але видно було, що він охочіше, ніж дівчинка, почне принаймні розмову з господарем.

— Ти сказав, що не тримаєш їх у полоні! — дорікнув він. — Тепер ми знаємо, що ти брешеш. Бо інакше де б ти взяв Ведурові денносвіти?

— Ти брешеш, ось докази твоєї брехні! — сказала дівчинка, тулячись до хлопчини.

Раптом прибульці мало не попадали в кухню.

— Кого це я тримаю в полоні? — спантеличено спитав Йоганнес.

— І ображати нас тобі ніхто не дозволить! — заявила дівчинка.

Йоганнес про всяк випадок відступив від них іще на крок. Коли крихітна гостя отак лютує, не виключено, що й знову кинеться кусатись.

— Та кажу ж я вам! — вигукнув господар. — Я навіть не знаю, про кого ви говорите!

Але тепер розсердився і хлопчина.

— Ти викрав Ведура! — вигукнув той. — Чи взяв ти ще й Антака в полон, цього я не можу сказати напевне. Але Ведура ти достеменно викрав! Бо звідки ще взяв би ці денносвіти?

— Точно! — крикнула й дівчинка. — Ти захопив його і змусив зробити для тебе денносвіти! Тож нічого не змінилося: ви й досі такі самі, якими були! Ви захоплюєте нас і використовуєте наші здібності!

— Що? — розгублено перепитав Йоганнес. Оце тільки повірив, що його гості існують насправді, як вони почали плести такі дурниці, котрі лише в снах і бувають!

Він підвівся і ввімкнув кухонного телевізора, що стояв на підвіконні. Восьма вечора. Якщо зараз почнеться огляд денних новин, із називанням точної дати й повідомленнями, як і щовечора, тоді можна бути досить певним, що це тобі не сниться і ти не спиш. А якщо на екрані виникнуть постаті, яких не буває у повсякденному житті, тоді це точно сон…

— Говорить перший канал Німецького телебачення, — промовив знайомий голос диктора. — Доброго вечора, пані та панове…

Так, Йоганнес увімкнув дуже вчасно.

Одначе позаду тільки затупотіли крихітні ніжки: малючки кинулися навтіки униз по східцях, так ніби за ними сто вовків гналося.

— Гей, ви куди? — гукнув навздогін Йоганнес. — Чого це ви чкурнули геть? Це ж всього-на-всього новини!

Але з подвір’я ніхто не обізвався. Йоганнес причинив двері й сів перед телевізором, хоч і не розумів, що там показують. Поки дійшли до прогнозу погоди, його пульс знову нормалізувався. Хоча він так і не знав, що йому тепер робити.

На подвір’ї перелякані Нісс і Моа забилися в тісний проміжок під кліткою.

— Повзімо назад, Моа! — зашепотів Нісс. — Тунелем! Ми вже знаємо, хто тримає їх у полоні; маємо доказ! Підемо до короля і все йому розкажемо. Тоді він пошле сюди наших…

— Та невже? — ущипливо відказала дівчинка. — Він так і зробить? І що ж ти йому розповіси?

— Що ми знайшли доступ до світу людей! — схвильовано відповів Нісс. — Що вони й справді існують, люди, а не тільки в казках та переказах! Він нізащо нам не повірить!

— Невже? — насмішкувато витягла губи трубочкою Моа.

— Не повірить! — викрикнув Нісс. — Бо в це ніхто в краї не вірить! Але коли ми розповімо…

— І ти гадаєш, що тим самим повідомиш королю якусь новину? — запитанням урвала його Моа. — Сьогодні ти отримав свою фібулу, Ніссе, а міркуєш як мала