Читати книгу - "Розфарбований птах, Єжи Косінскі"

калмики витягнули іншу жінку. Вона кричала та благала, але вони зірвали з неї одяг і кинули її на землю. Її одночасно зґвалтували двоє — один із них у рот. Коли нещасна намагалася відвернути голову або стиснути зуби, її хльостали батогом. Кінець кінцем жінка втратила сили й піддалася. Інші солдати ґвалтували ззаду та спереду двох молоденьких дівчат, передаючи їх колом і змушуючи робити якісь дивні рухи. Якщо дівчата відмовлялися, їх шмагали й кóпали ногами.

З усіх будинків лунали крики зґвалтованих жінок. Одній дівчині якимось дивом удалося вирватися, і вона бігла, напівгола, завиваючи, як побитий пес, а кров струменіла ногами. За нею з реготом вибігло двоє напівоголених солдатів. Вони ганялися за дівчиною площею під жарти та сміх товаришів. Урешті-решт її наздогнали. За всім спостерігали заплакані діти.

Чужинці повсякчас хапали нових жертв. П’яні калмики щомиті більше збуджувалися. Дехто з них злягався один із одним, а інші змагалися, ґвалтуючи жінок дивними методами: двоє чи троє водночас, кілька чоловіків у швидкій круговерті. Наймолодших і найбажаніших дівчат мало не розривали на шматки, і між солдатами спалахували суперечки. Жінки схлипували і молилися вголос. Їхні замкнені у власних будинках чоловіки та батьки, сини та брати впізнавали голоси й відгукувалися божевільними криками.

Посередині площі калмики демонстрували свою майстерність у ґвалтуванні жінок на спині коня. Один з них роздягнувся, залишивши лише черевики на волохатих ногах. Він виписував на коні кола, а потім спритно підхопив голу жінку, яку притягли інші, та посадив її верхи, обличчям до себе. Кінь перейшов на швидку рись, а вершник притягнув жінку до себе, вклавши її вузькою спиною на кінську гриву. Із переможними криками він заглиблювався в неї на кожному кроці коня. Інші вітали виставу радісними оплесками. Потім вершник моторно перевернув жінку обличчям уперед, злегка припідняв її і повторив свій подвиг ззаду, стискаючи жертві груди.

Підбадьорений солдатами другий калмик заскочив на того ж коня, спиною до його голови позаду жінки. Кінь захрипів під тяжкою ношею, а двоє солдатів узялися ґвалтувати зомлілу жертву.

Не забарилися й інші подвиги. Безпомічних жінок передавали з одного коня, що біг риссю, на іншого. Хтось із калмиків спробував спаруватися з кобилою; інші збудили жеребця і намагалися запхати під нього дівчину, тримаючи її за ноги.

Приголомшений від жаху та огиди, я заліз глибше в кущі. Тепер я все зрозумів. Я збагнув, чому Бог не слухав мої молитви, чому я висів на гаках, чому Гарбуз лупцював мене, чому я втратив мову. Я був чорний. Моє волосся та очі були чорні, як у калмиків. Вочевидь, разом із ними я належав до іншого світу. Таких, як я, не можна жаліти. Жахлива доля ухвалила мені вирок — чорне волосся та очі, такі ж, як у цієї варварської орди.

Раптом з однієї клуні вийшов високий сивочолий стариган. Селяни називали його Святий, і, напевно, він сам вважав себе таким. Обома руками він тримав важкий дерев’яний хрест, а на сивій голові хизувався вінок з пожовклого дубового листя. Незрячі очі витріщалися в небо. Босі, понівечені роками та хворобами ноги прокладали собі шлях. З його беззубого рота скорботним плачем пролунали слова псалму. Старий тицяв хрестом у своїх незримих ворогів.

На мить солдати протверезіли. Навіть найп’яніший стурбовано подивився на старого, не приховуючи тривоги. Потім один із калмиків підбіг до чоловіка і зробив йому підніжку. Старий упав та випустив хрест. Калмики вишкірилися й чекали. Стариган заціпенілими рухами намагався підвестися, намацуючи розп’яття. Його кістляві покручені руки терпляче обшукували землю, але варто їм було наблизитися до хреста, солдат відкидав його ногою вбік. Старий повзав колами, тихенько стогнучи й белькочучи щось. Кінець кінцем він виснажився й важко задихав, хрипко присвистуючи. Калмик підняв хреста і встановив його вертикально. Той трохи постояв, а тоді гупнувся на розпростерте тіло. Стариган застогнав і більше не ворушився.

Один солдат кинув ножа в дівчину, яка намагалася відповзти подалі. Її залишили стікати кров’ю в багнюці. П’яні калмики передавали закривавлених жінок один одному, били та змушували їх робити щось незбагненне. Один із них кинувся до хати і виніс звідти маленьку дівчинку, років п’яти. Чоловік підняв її, щоб товариші все добре бачили, й розірвав сукеночку. Він вдарив дитину в живіт, а її матір повзала в пилюці, благаючи про милосердя. Чоловік повільно розстебнув штани, притримуючи дитину на рівні пояса однією рукою. Потім він зігнувся і одним несподіваним поштовхом розітнув дівчинку, що заходилася криком. Коли дитяче тільце обм’якло, чоловік кинув його в кущі та повернувся до матері.

Біля дверей однієї хати кілька напівголих солдатів билися з могутнім селянином. Він стояв на порозі й шалено розмахував сокирою. Упоравшись урешті-решт із господарем, калмики витягнули за волосся з хати закляклу від жаху жінку. Троє солдатів сіли на чоловікове тіло, а решта ґвалтували і мучили його дружину.

Потім вони витягнули на вулицю двох його юних доньок. Дочекавшись миті, коли хватка калмиків ослабла, селянин підстрибнув і несподівано вдарив найближчого солдата. Той впав, і його череп розбився, як ластівчине яйце. Кров та схожі на серцевину розбитого горіха білі шматочки мозку бризнули крізь волосся. Оскаженілі солдати оточили селянина, пересилили та зґвалтували його. Потім вони кастрували чоловіка перед жінкою та доньками. Збожеволіла дружина кинулася захищати чоловіка, кусаючись і дряпаючись. Ревучи від захвату, калмики міцно схопили її, змусили розтулити рот і запхали в горло криваві шматки плоті.

Одна хата загорілася. Скориставшись сум’яттям, кілька селян побігли до лісу, тягнучи за собою напівнепритомних жінок і дітей, які затиналися на кожному кроці. Калмики стріляли навмання й затоптали кількох людей кіньми. Упіймавши декілька нових жертв, чоловіки відразу взялися катувати їх.

Я ховався в малинових кущах. П’яні калмики тинялися навкруги, і мої шанси залишитися непоміченим танули. Я більше не міг думати й застиг від жаху, заплющивши очі.

Коли я знову їх розплющив, один із калмиків нетвердою ходою наближався до мене. Я ще пласкіше розтягнувся на землі і майже припинив дихати. Солдат зірвав кілька ягід і з’їв їх. Зробивши ще один крок до кущів, він наступив мені на руку. Підбор і цвяхи на підошві впились у шкіру. Біль був нестерпний, однак я не поворушився. Солдат сперся на гвинтівку і спокійно відлив. Раптом він утратив рівновагу, зробив крок уперед і зачепився за мою голову. Я підстрибнув і спробував втекти, але він схопив мене і вдарив прикладом гвинтівки в груди. Всередині щось тріснуло. Він кинув мене на землю, але я зміг зробити йому підніжку. Коли він