Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Дім на березі озера, Мері Лоусон

Читати книгу - "Дім на березі озера, Мері Лоусон"

173
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 49 50 51 ... 68
Перейти на сторінку:
волі.

Тієї ночі виявилося, що тепло дурило нам голови, й температура впала до мінус десяти. Метт занепокоївся. Сказав, що Лорі пішов, одягнений у легку сорочку. Але Люк відповів, що це просто спонукатиме його повернутися трішки скоріше. Насправді, може, він уже вдома, й може, містер Пай дещо охолов, доки Лорі не було. Трохи подумавши над цим, Метт погодився.

Однак у неділю ніхто з родини Паїв не прийшов до церкви, й на сніг уже цього не звернеш. Дорогою додому Метт був досить мовчазний, і це збудило в мені тривогу. Якщо Метт хвилювався, то хвилювалася і я; будь-які негаразди, як мені здавалося, обов’язково мають стати нашими негараздами. Отож, я поводилася ще тихіше й слухала ще уважніше, й після обіду, коли хлопці мили посуд, почула, що сталося. І хоч оповідка відрізнялася лиховісністю, мені відлягло від серця, бо ті негаразди нас не стосувалися.

У суботу по обіді містер Пай, Лорі й Метт забивали бика. З усієї фермерської роботи Метт найбільше не любив забивати тварин. Хоч він і не ставився до них із сентиментами, та все одно йому від цього було гидко, особливо коли, як у цьому випадку, бик розумів, що має статися, й помирав нажаханий. Щоб виконати цю роботу, знадобилися всі троє, і якось у процесі бик хвицнув містера Пая, через що той оскаженів.

За словами Метта, містер Пай став кричати на Лорі за те, що той не докладав зусиль. Обізвав його жалюгідним. Нікчемним, як дівчинка. Сказав, що за п’ятнадцять років Лорі в біса й трохи не навчився фермерської роботи. І не намагався. Не слухав. Тупий, як той чортів бик.

Доки все це тривало, з бика витікала кров. Він лежав на землі боком, хвицав і борсався, а його життя вбирала земля.

Лорі відповів:

– Певно, перейняв це від тебе.

Метт розповів, що Лорі стояв на колінах біля бичого озаддя, але підвівся, коли говорив. Бик уже майже зовсім припинив борсатися. Його тілом тепер пробігала дрож, як брижі на озері. Кров зібралася в густу темну калюжу. Метт усе ще сидів навшпиньки біля його голови, тримав за роги, впирався в них усім тілом. Один ріг проорав у землі глибокий рівець.

Келвін Пай витирав ніж об стару паку соломи. Він скинув на Лорі поглядом через велетенське тремтяче тіло.

Він запитав:

– Що ти сказав?

– Я сказав, що, певно, перейняв це від тебе. Твою тупість. Твою безмозкість.

Метт розповідав, що зависло мовчання, ніхто не дихав. Він сам завмер на місці, тримаючи бикові роги, опустивши на них погляд. Биків язик лежав на землі. Він випав йому з рота й був схожий на великий згусток крові.

Келвін Пай сказав:

– Мені не вчулося?

– Хіба що ти оглух, – відповів Лорі.

За словами Метта, пролунав короткий дряпливий звук, він підвів погляд, але, на щастя, то Келвін поклав ножа на бетонний блок. Якби Келвін брав ножа, сказав Метт, то він не знає, що зробив би. Та навіть і так усе це достатньо холодило кров.

Келвін підійшов до сараю. Зник усередині й майже відразу вийшов, тримаючи щось в одній руці. Метт сказав, що то був ремінь.

Келвін попрямував до них, не відриваючи від Лорі погляду. Метт спостерігав за ним, й досі стоячи на колінах біля бичої голови й тримаючи його за роги. Лорі теж спостерігав за батьком. Він не здавався зляканим, розповідав Метт. Сам Метт страшенно злякався.

Келвін Пай не проронив і слова. Він обходив калюжу крові навколо бичої голови, й доки йшов, обкручував край ременя, м’який край, той, що без пряжки, навколо руки.

Метт підвівся. Він сказав:

– Містере Пай? – і його голос прозвучав, як писк.

Ні Лорі, ні містер Пай його не почули. Вони просто дивилися один на одного. Пряжка на ремені хиталася з боку в бік, але Лорі на неї не зважав. Він невідривно дивився на батька.

Метт сказав, що час наче уповільнився. Лорі й Келвіна розділяло з десяток кроків, але кожен з них тривав наче вічність. Лорі й не поворухнувся. Просто стояв. І тільки тоді, коли його батько підійшов десь до бичого хвоста, коли між ними залишалося лише три кроки, тільки тоді Лорі заговорив:

– Ти більше ніколи мене й пальцем не зачепиш, мерзотнику. Я йду. Але сподіваюся, що ти здохнеш. Сподіваюся, ти здохнеш, як той бик. Сподіваюся, хтось переріже тобі горло.

А тоді обернувся й побіг.

Метт сказав, що Келвін кинувся за ним, але за кілька ярдів спинився й повернувся. Він і не глянув на Метта. Просто стояв, дивлячись на бика, в якому більше не залишалося життя, й обкручував навколо руки ремінь. А тоді сказав, байдужо, ніби нічого не сталося:

– Чого ти чекаєш? Починай прибирати.

Нас це ніяк не стосувалося. Така була моя думка. Я не знала, що історія Паїв уже почала перетинатися з нашою. Ніхто того не знав. Ми всі плелися поряд: Моррісони, Паї, Мітчели, Джейні, Стеновичі та інші, пліч-о-пліч, тиждень за тижнем, йшли дорогами, в чомусь однаковими, в чомусь – різними, на перший погляд, паралельними. Але ж паралельні лінії не перетинаються.

Глава 19

Тоді я ще дечого не знала – що та весна буде остання, проведена з Меттом. Наші походи на ставки, які стали такою важливою частиною мого життя, що в моїй уяві здавалися незліченними й нескінченними, насправді майже скінчилися. Вже наступного вересня самі ставки, то хай би навіть висохли – мені було байдуже, а кілька років по тому я до них узагалі не приходила. А коли прийшла, то без Метта, й усе було не так.

Може, саме тому наші вилазки до ставків у моїй пам’яті так вирізняються серед інших. Як остання вечеря з батьками, вони набули особливої ваги. Також, звісно, я нарешті доросла до того, щоб почати розуміти бачене й обмірковувати це все. Цікавість, яку запалив у мені Метт, переросла у глибоку спрагу до знань, і того року я вже сама помічала й роздумувала над побаченим.

Завдяки життєвим циклам весна – найкращий час ходити на ставки, й тієї весни чи не кожна істота заходилася розкривати нам свої секрети. Пам’ятаю, як одного вечора із захватом зіслизала крутою доріжкою до «нашого» ставка, бо побачила, що його поверхня ніби кипить. Вода клекотіла й вкривалася бульбами, як суп у каструлі. Я не мала жодного уявлення, що там відбувалося. Виявилося, що то були жаби, сотні жаб, змішані на поверхні води, що видиралися одна одній на

1 ... 49 50 51 ... 68
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дім на березі озера, Мері Лоусон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дім на березі озера, Мері Лоусон"