Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

— яхта увійшла у довгу тінь гори. З хмар, що набігли на принишкле місто, вдарила блискавка. Почалася гроза.

Завбачливий Планс підігнав на причал баронів лімузин та прихопив кілька парасольок. Ноа узяла під руку Нода, Суана — Самуса, а Рамир під парасолькою пішов до машини самотній, чому був лише радий. Супроводжуючи їх до машини, зазвичай мовчазний камердинер сказав кілька слів про падіння метеориту, яке добре було видно і у Гирлоні.

Біля лімузину крутився якийсь хлопчина у дощовику з каптуром, що повністю ховав обличчя. З-під довгого плаща визирали лише закороткі штани та мокрі сандалі на босу ногу. Пацан спробував заговорити до Самуса, але водій гримнув, щоб волоцюга вшивався. Ноа, смикнувши раптом хлопця за дощовик, прошепотіла до нього щось сердите. Нод хотів був запитати, що воно за один, але дівчата заглушили його слова зойками і наріканням на сильну зливу, яка насправді вже майже вщухла. Барон, не зваживши на дрібний випадок з хлопчиною, несподівано запропонував усім помилуватися післягрозовим небом з їх номера у маяку — кращого місця для цього не знайти, а видовище буде вражаюче. Он уже сонце крізь хмари на небокраї виграє зеленкувато-жовтою барвою. Ноа для годиться спробувала відмовитися, посилаючись на втому та ретельно слідкуючи за тим, щоб відмова не виглядала надто категоричною. Суана промовчала. На здивований погляд Нода «Чи не досить на сьогодні цієї компанії?» Самус дав йому знак не втручатися. Рамирові було до усього байдуже.

У готелі вони усім змоклим гуртом, включно з двома нетверезими рудими дівчатами, під підкреслено байдужими поглядами персоналу поквапилися у «Мажор». Туди ж замовили вечерю. Її накрили у заскленій частині тераси, за надійними вікнами якої справді було видно багатоярусні, різнобарвні хмари, підсвічені сходом Ріна. Поміж хмарами з'являлися великі синьо-білі і жовті зорі. Попервах Планс прислуговував за столом, але Самус скоро спровадив його. Похмурий Рамир теж довго не затримався — замислений, він пішов до свого номера. Коли виходив, сполохав на сходах камердинера, який зробив вигляд, що впустив та шукає щось. Утім, борець не звернув на те уваги.

Цього разу почути щось значуще камердинерові не вдалося, бо через присутність дівчат компанія теревенила про усілякі дурниці.

Скоро після того, як Рамир залишив терасу, Самус сходив до своєї спальні й приніс чорну пузату пляшку знаменитого лікеру «Сивий Тасав», про який дівчатам доводилося лише чути, що його виготовляють, додаючи настоянку з коренів рідкісного тасавського плюща та зерен степового трилиста, які обов'язково пройшли через травну систему перепілки золотодзьобої ланодської. Такий неапетитний рецепт, позатим, надавав напоєві унікальний смак та якесь люмінісцентне внутрішнє світіння.

— Товариство! — барон невимушено підкинув та упіймав великою долонею пузату пляшку. — Таких виготовляють лише двадцять сім штук на рік. Я знаю людей, які купують їх замість банківських металів та зберігають у сейфах, бо щороку ціна такої пляшки зростає у півтора рази.

Він дістав зі скляної шафи срібні лікерні чарки — теж пузаті. Дві перші налив та подав дівчатам. Нод помітив, що Самус вкинув у чарки по пігулці. Одну — білу, іншу — зелену. На його запитальний погляд барон удруге за вечір непомітним рухом попросив його не втручатися та наповнив ще дві чарки — Нодові й собі. Випили. Лікер виявився міцнішим, ніж можна було сподівався. Його смак якимось дивом нагадував полинівку, однак був набагато м'якший, а гіркота поєднувалася з терпкістю та присмаком смаженого лісового горіха. Дівчатам напій дуже сподобався. Самус налив усім ще, вже до половини. Суана швидко розчервонілася, зо два рази зривалася на сміх, а тоді почала згадувати якісь історії зі свого дитинства. Ноа, навпаки, чомусь закуняла. Самус, ніби цього лише й чекав, запропонував їй піти з ним і вкластися спатоньки. Ноа легко погодилася, і вони вийшли.

Залишившись удвох з Нодом, Суана дедалі веселішала. Помітивши, що хмари геть розвіялися, вона спробувала витягти Нода назовні. Він ледве умовив її лишатися у приміщенні і подалі від перил тераси. На щастя, барон швидко повернувся — за його словами, Ноа миттю заснула, ледь торкнувшись подушки, а він вирішив ще трохи потеревенити з ними. Рудань легко дав раду веселощам Суани, запропонувавши хильнути ще потроху «Сивого Тасаву».

— То ти знайома з княжичем? — барон, розкинувши руки на спинці дивана, поглянув на Суану.

— Так, — її веселість трохи потьмяніла.

— Як таке може бути? Адже князівських дітей нікому не показують, — Нод, послухавшись жесту барона, підключився до розмови.

— Сама я з Арду, — знову сміючись, почала дівчина свою розповідь. — Позаторік ми святкували закінчення школи. Після випускного балу двоє наших однокласників напідпитку, ги-ги, запропонували вийти моторним човном у море, щоб зустріти світанок. Ми з однією подругою погодилися. Один з хлопців узяв без дозволу човен свого батька, ги-ги-ги, і ми помчали. Вже минали мис на виході з бухти, коли налетіли на якусь колоду. Потім поліція з'ясувала, що цілий штабель таких стовбурів випав з лісовоза, що прямував з Дуумвірату до Межимор'я. Хлопець, який був за стернового, та моя подруга від удару випали з човна. Правда, смішно? Їм потім вдалося дістатися берега та видряпатися на скелі мису. А човен не спинився — пізніше з'ясувалося, що тріскою заклинило двигун разом із стерном. Інший однокласник спробував дістатися мотору, але з п'яних очей занадто різко підвівся і теж випав...

— Загинув? — вдаючи байдужість, поцікавився Самус.

— Ні. На щастя, натрапив на колоду і протримався на ній, допоки вранці його не підібрали рибалки.

— А ти? — запитав дуже зацікавлений Нод.

— Дякувати Зорі, нарешті скінчилося пальне, але тоді я вже була далеко від берега. Зійшло сонце. Човен потроху протікав — тріснув від удару. Я вичерпувала воду, та вона прибувала дедалі швидше, — веселість Суани поволі згасала. — Я вирішила плисти до берега сама, хоча розуміла, що не стане сил — потону. Вже звелася на повен зріст, щоб стрибнути у воду, коли побачила яхту. Замахала руками, закричала. Вони мене помітили.

— Виявилося, що це яхта князя? — здогадався барон.

— А як ти знаєш? — Суана потяглася до пляшки, але Самус прибрав її на дальній від неї бік столу. — Так. Човен вже майже пішов під воду, коли з облавку яхти, що нарешті підійшла, мені скинули рятувальний круг та підняли на палубу. Команда була збентежена моєю появою, а капітан, розпитавши, що зі мною сталося, поквапився одразу ж відправити мене до каюти. Замість намоклої бальної сукні мені принесли спортивний