Читати книжки он-лайн » Фантастика 🚀🪐👽 » Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко

Читати книгу - "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"

151
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 50 51 52 ... 139
Перейти на сторінку:
костюм, футболку та кросівки — усе новісіньке, дороге. Напоїли гарячим чаєм. Капітан попросив не виходити з каюти. Сказав, що яхта спеціально зайде у Ард, щоб висадити мене там. Повідомив, що мене і моїх однокласників уже шукають місцеві рибалки та рятувальники. За деякий час капітан знову повернувся і, дивлячись кудись убік, сказав, що господар просить мене завітати до нього. У Гирлоні князівську яхту знають усі... Ой, далі мені не можна розповідати...

— Ти це пообіцяла самому князеві? — чи то спитав, чи ствердив барон. — Знала ж одразу, що тебе підібрала саме князівська яхта.

— Ні, нічого я нікому не обіцяла...

— Суано, а давай я за тебе переповім далі, — Самус налив усім трьом ще лікеру. — Отже, вийшла ти на палубу, а там...

— Ні, не на палубу, — дівчина пригубила чарку, — до палубної каюти. А там був той парубчина, нещасний...

— Чому нещасний? — Нод ловив кожне слово дівчини.

— Інвалід наш княжич, — схлипнула Суана. — З дитинства паралізований. Обличчя спотворене спазмом. Лише ліва рука рухається та шия може повертатися, а говорить він пошепки — важко розібрати. У інвалідному кріслі усе життя. Він, сердешний, побачив, як мене врятували, тож і зажадав побалакати. Капітан не наважився заперечити, але мені сказав, що це далекий родич княгині. Та я здогадалася, хто він насправді...

— Яким чином? — барон «забув», що обіцяв сам розповісти про цю пригоду замість Суани.

— В нього там на столі світлина у рамці стояла — дівчина молода. Він побачив, що я дивлюся на неї, та й прохопився, що то сестричка його, Еда. Мабуть, щоб я чого іншого не подумала.

— Князівну ж ніби звуть Ерадою, — нагадав Нод.

— Ерада — це повне ім'я, а Еда — зменшувальне, — знизала плечима дівчина.

— Чому ти вирішила, що то князівна? — далі розпитував Самус.

— Вона мов дві краплини води схожа на нашу княгиню. Я бачила княгиню зблизька — якось вона до нашої школи приїздила.

— Суано, а Ви сказали княжичеві, що здогадалися, хто він направду? — Нод нахилився до дівчини.

— Ні. Вирішила, що йому так легше буде зі мною говорити. В нього багато наукових книжок — читає зі спеціальної підставки, її прилаштовано до інвалідного крісла. А ще котеня з ним живе. Чорне-чорне, і звуть його Фантомом. Княжич з ним грається своєю однією рукою. Симпатичне таке. Та балакали ми недовго...

— Потім тебе, мабуть, доправили до Арда, — здогадався барон, — а капітан попросив нікому не говорити про те, що бачила на облавку яхти. Так?

— Так. Я після школи пішла працювати помічницею кравчині, тут, у Гирлоні, а за рік вступила до університету, познайомилася з Ноа...

— Ну, далі я знаю, — перервав Самус. — Навчаєтесь і розважаєтесь з такими, як оце я.

— Ти ж сам перший ще торік причепився до нас! — обурилася студентка.

— Час і тобі вкладатися спати, — відповів на те барон. — Я тебе проведу, — він розлив залишки лікеру. — Ночуватимеш у мене. Добраніч, Ноде.

Коли Нод опинився у своїх апартаментах, виявилося, що барон вклав Ноа на його ліжку. Повагавшись, хлопець ліг на дивані у вітальні.

Горанг з'явився до нього, коли за вікнами вже почало сіріти. Спочатку вислухав Нодів переказ пригод у морі, особливо шкодуючи, що жодного разу не бачив падіння метеорита. Розповідь про гирлонського княжича дуже схвилювала короля. Він нагадав, що при дворі Ауранії підозрюють, що з хлопцем щось негаразд. Сектанти Ратха поширювали чутки, що спадкоємець князівського трону одержимий демонами — маніяк-садист, несповна розуму, а тут зовсім інше...

Нод прокинувся, бо відчув, що на нього хтось дивиться. Виявилося, Ноа, прокинувшись, тинялася чималими апартаментами у пошуках ванної. Хлопець швидко накинув простирадло, яке зрадницьки сповзло уві сні, і вказав дівчині потрібні двері. Сам він скористався іншою ванною і, швидко вдягнувшись, поквапився піднятися на терасу. Там уже попивав вранішню каву Самус. Небо зовсім вияснилося. Про учорашню грозу нагадувала лише мокра підлога тераси. Утім, сонце швидко висушувало її.

— Що то за пігулки ти учора вкинув у лікер? — запитав Нод у барона.

— Біла — просто снодійне, зелена — «екстракт правди». Спільним у їх дії на організм є те, що після вживання розчиненими саме у «Сивому Тасаві» люди не пам'ятають, що з ними відбувалося.

— Отже, Ноа і Суана пам'ятатимуть лише те, що було до того, як вони спробували лікер, — Нод налив собі кави. — А того, що Суана розповіла нам про княжича, вона не згадає.

— Навіть самого факту такої розмови, — підтвердив барон. — Ще коли вона на яхті мало не розплакалася, почувши про княжича, я запідозрив, що вона знає про нього більше, ніж можна припустити на перший погляд. Ці пігулки розроблені у лабораторіях нашої розвідки для шпигунських цілей. Я їх купив у знайомого приватного детектива Пилипа Бобошка. Його колись до мене матуся приставила, аби я чого не накоїв. Згодилися, як бачиш.

— Скажи, ти вчора навмисне вклав Ноа мені у ліжко?

— Так. А ти не виявив ініціативи? Вона була б не проти, я знаю.

— А на ранок нічого б не згадала! Іди під три чорти, бароне!

— Від герцога чую. Дівчатам подадуть сніданок сюди, а потім Планс відвезе їх до університету. Ми ж поснідаємо у ресторані.

— Гаразд, слід розбудити Рамира, — зауважив Нод.

— Я зазирав до нього — номер порожній. Гадаю, він у холі.

Барон не помилився. Рамир отирався біля стійки рецепції — сподівався довідатися від персоналу готелю, куди поділася Еда. І таки довідався: відучора дівчина у готелі більше не працює — звільнилася. Де її шукати, невідомо. Послухавшись друзів, сумний борець поплентався за ними на сніданок. Про Ноу та Суану навіть не запитав, історію нещасного княжича вислухав зі співчутливою зацікавленістю, а тоді знову поринув у меланхолію. Намагаючись його розрадити, друзі запропонували піти скупатися на готельний пляж — спека посилювалася.

Стояв цілковитий вранішній штиль. Білий пісок пляжу, немов сніг на сонці, засліплював очі. Людей ще зовсім не було, бо дев'ята година — зарано для зманіжених пожильців готелю. Лише у плетеному з лози кріслі, високо піднесеному на спеціальній конструкції, сидів рятувальник, озираючи нерухому поверхню моря. Нод, Рамир та Самус поскидали одяг у просторому пляжному наметі, і барон одразу з розгону шубовснув

1 ... 50 51 52 ... 139
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Білий замок на Чорній скелі, Костянтин Матвієнко"