Читати книгу - "Житія Святих - Лютий, Данило Туптало"

побачив Марина, що перед ворітьми сидів, кинув йому немовля і пішов зразу. Марин же, взявши немовля на руки, мовив із риданням: "Горе мені, окаянному, і відкиненому, я насправді окаянний і скверний, достойне за ділами своїми прийму, це ж бідне немовля, чому має при мені померти?" Почав-бо випрошувати молоко в пастухів і немовля, наче справжній батько, годувати. Недостатньо було невинному Маринові страждати цілими днями від зими й негоди, холоду і нестатку, але й немовля немалу йому принесло печаль і зажуру: плакало, бруднило і мочило його одяг — і перебував у такому злостражданні три роки, терплячи й дякуючи Богові. Через три роки зжалилися брати над Марином і, зібравшися, усі прийшли до ігумена, кажучи: "Отче чесний, достатньо братові Марину покаяння, яке поніс, далі ж просимо тебе, прийми його знову в монастир, а найбільше через те, що перед усіма визнав своє падіння". Не хотів же ігумен послухати їх і Марина в монастир прийняти не дозволяв, почали знову монахи говорити йому: "Якщо брата Марина знову в монастир не приймеш, отче, то і ми всі підемо, як-бо можемо просити Бога, щоб відпустив нам прогрішення наші, якщо ми братові нашому, який страждає ось третій рік перед воротами без покрову, не відпускаємо". Такі від ченців слова чувши, ігумен сказав їм: "Справді через гріх свій, який вчинив, Марин не є достойний увійти сюди, проте, дякуючи любові вашій і молитвам, прийму його". І, прикликавши Марина перед усіма, сказав йому: "Брате, не є ти достойний стояти на попередньому своєму між братами місці через гріх, вчиненний тобою. Дякуючи ж любові братів, які просили мене за тебе, прийму тебе на останнє місце, щоб був ти з-поміж усіх останній". Марин же почав говорити до ігумена зі сльозами: "І то для мене багато, о чесніший отче, що увійти всередину монастиря велиш мені, щоб я сподобився отцям своїм святим послужити". Так ігумен знову прийняв Марина, велів йому найгірші й найостанніші виконувати монастирські роботи. Він же все те виконував з великою ретельністю і страхом, серцем чистим і духом смиренним. Мав же з собою Марин і хлоп'я, яке ходило за ним, лепечучи "тату, тату", і просило потрібної для себе їжі. Не лише иншими бідами і злостражданнями утіснений був Марин, але і дбав вельми за вигодування хлопчика, який пізніше, віку дійшовши, досягнув багато в смиренні і послусі, молитвами гаданого батька свого, і любили всі його за чесноти його. І чернечого чину сподобився — усе те було після переставлення блаженного Марина, його ж блаженна кончина була такою.

Після такої напасті і стількох бід та злостраждань бачив Христос Господь віру і терпіння невісти Своєї, яка в чоловічому образі Йому добре угодила, і захотів її у скорботах утішити і після трудів дати спочинок, взяв її у вічні райські поселення і в Оселю Свою Небесну, коли ніхто про те не відав. Переставилася-бо в келії своїй, і ніхто про те не знав. Бачив же ігумен, що брат Марин уже три дні ані на церковні співи, ані на монастирське діло не приходить, спитав братів, кажучи: "Де отець Марин? Ось-бо вже три дні минуло, як я його не бачу, першим він завжди на початок приходив, а нині не бачимо його. Ідіть-бо в келію його, довідайтеся, чи не впав у яку хворобу". Пішли ж брати і знайшли Марина, який сповнився в Господі, і хлоп'я сиділо біля нього і плакало. Тоді брати, швидко побігши, сповістили ігуменові, кажучи: "Брат Марин упокоївся". Ігумен же, те чувши, здивувався і сказав: "Як вийшла душа з нього? І яку дасть Богові відповідь за свій гріх?" І звелів далі спорядити за звичаєм тіло його. Коли споряджали брати тіло Маринове до поховання, побачили його, що жінка він природою, і налякані були, почали всі одноголосно воскликати: "Господи, помилуй". Чувши ж зойк братів, ігумен дивувався і спитав, кажучи: "Що таке?" Вони ж мовили до нього з подивом: "Брат наш Марин природою є жінка". Прибіг же ігумен і бачив річ чудесну і несподівану, кинувся на землю і, вхопившися за ноги святої, з великими сльозами взивав, кажучи: "Прости мені, Господи Ісусе Христе, що в невіданні згрішив, так страшно опечалив святу і чисту Твою невісту". І знову, впавши при святих її мощах, взивав: "Тут нехай помру при чесних ногах твоїх, поки отримаю прощення гріхів своїх, ними ж згрішив супроти тебе, о свята!" Коли так він довго плакав і ридав, прийшов голос зверху, кажучи: "Якщо б, знаючи те, вчинив, не було б тобі прощено, але тому що, не відаючи, згрішив ти, простяться тобі прогрішення твої". Тоді, вставши від чесних її мощей, ігумен послав зразу до гостинника, кажучи: "Прийди до нас швидко, маємо щось потрібне тобі сказати". Коли прийшов гостинник в монастир, сказав йому ігумен: "Брат Марин помер". Той же відповів: "Бог нехай пробачить йому гріх, що сподіяв доньці моїй". Сказав йому ігумен: "Покайся, о брате, бо згрішив ти перед Богом і мене словами своїми зманив, згрішив і я через тебе, бо Марин насправді — жінка". Чувши те, гостинник настрашився і мовчав, наче німий. Ігумен же, взявши його за руку, повів на місце, на якому ж лежало святе тіло блаженної Марії, чесно споряджене. І показав, що вона жінка, невинно звинувачена в розтлінні доньки його. Тоді гостинник, бачивши несподіване те чудо, почав плакати і ридати через невинну їй від нього кривду. Ігумен же із ченцями, співаючи надгробне, поклали чесно чисте дівоче непорочної невісти Христової тіло в монастирі на місці почесному. Прийшла ж зразу і донька гостинникова, яку біс мучив, і визнала всю правду перед усіма, хто її зманив і вагітною зробив, звелів напастувати юного ченця, святу діву, про яку всі думали, що то чоловік. Коли ж приведена була біснувата до гробу святої Марії, зразу вийшов з неї біс, і зцілена жінка була з того часу. Тоді, бачивши те чудо, всі прославили премилостивого Бога за чудесну Його благодать і за терпіння раби Його святої Марії, яка дожила до смерти, нікому не відкривши таємниці, що жінкою є, напасть же і злостраждання великі перетерпіла задля Царства Небесного. І ми, о любі браття, наслідуймо її мужність, постійність і терпіння, щоб знайти милосердя і благодать у майбутньому віці від великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, Йому ж слава і держава, разом з Отцем і Святим Духом, нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день пам'ять